У рубриці «Портрет призера» – кропивничанин Бозорбой Матякубов, який увійшов до когорти наших медалістів на чемпіонаті Європи серед молоді.
Він ще навчається в школі, а вже повторив досягнення одного з тренерів, які з ним займалися. Бозорбой Матякубов, що родом з Кропивницького, ввійшов до когорти 15 наших боксерів, які здобули нагороди молодіжного Євро-2020 у Будві, Чорногорія. Він разом із ще шістьма нашими хлопцями та дівчатами став володарем «бронзи».
Ми попросили Бозорбоя розповісти в інтерв’ю прес-службі Федерації боксу України про це особисте досягнення та про те, яким був його шлях до медалі континентальної першості. Також юний боксер поділився враженнями від турніру та непростого 2020 року, а також подальшими спортивними планами.
– Чи очікували від себе такого досягнення на чемпіонаті Європи?
– Не те, що очікував – прагнув медалей! І радий, що здобув свою нагороду. Але, звичайно, це не підстава для самозаспокоєння – попереду багато турнірів, і якщо ти вже призер чемпіонату Європи, значить, на наступних змаганнях вимагатимуть від тебе більшого.
– Для уродженців Кропивницького це досягнення – рідкісне?
– Наскільки я знаю, раніше таке звання здобував один з тих тренерів, з якими мені доводилося працювати – Євген Вікторович Пархоменко. Приємно, що повторив його здобуток. Хоча, звичайно, мені ще треба багато вчитися та розвиватися в боксі.
– Як зустріли в рідному місті?
– Після чемпіонату Європи дуже хотілося додому – до рідних, скучив за ними, хотілося побачитися скоріше. Після турніру в мене був тиждень відпочинку, але вже незабаром розпочалася підготовка до наступних змагань. А ще я навчаюся в школі, тож треба буде надолужувати згаяне. Я ж якраз у випускному 11-му класі, тому хочу якомога краще закінчити школу, щоб вступити до Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка по своїй спортивно-фізкультурній спеціальності.
– Що вчителі кажуть з приводу вашої зайнятості в боксі?
– Ну, звичайно, вимагають, аби я не запускав їхні предмети. Жаліються, що я постійно в роз’їздах, але, спасибі їм, ставляться з розумінням. Зараз же навчання у нас дистанційне, але, якщо чесно сказати, я краще б у школу ходив. Так і наука сприймається краще, і засвоювати предмети легше. А вдома ти, окрім того, що переглядаєш уроки та виконуєш завдання онлайн, то ще й треба те, треба це. Тобто, важче виходить.
– А відпочинок як проводите?
– Чесно кажучи, вільного часу у мене нема. Постійні тренування! Під час карантину займався самотужки двічі на день. Складно було без тренера, але ставив перед собою ціль – зберегти форму, не втратити цей час. Якщо ж випадає вільна хвилина – то люблю десь погуляти з друзями. У мене багато знайомих, серед яких, звісно, є й спортсмени. Я цікавлюся не лише боксом і не лише бойовими мистецтвами. Наприклад, дуже люблю футбол. Сам міг серйозно займатися цим видом спорту, улюблена позиція в мене – в нападі. Навіть думав пробувати сили в нашій «Зірці», але бокс переважив. Не шкодую, що зайнявся цим видом спорту. Бачу по собі та ровесниках, що він нас усіх зробив кращими та сильнішими.
– До речі, як опинилися в боксі?
– Мій тато, який сам родом з узбецького міста Ургенч, дуже любить спорт. Сам на непрофесійному рівні займався боротьбою, боксом, різними бойовими мистецтвами – просто для себе, для самовдосконалення. Він у Кропивницькому опинився в 17 років, завжди цікавився всіма нашими місцевими командами, спортсменами. От і відвів мене на заняття в СДЮШОР №2. Я навіть і не думав займатися спортом, боксом – можна сказати, тато змусив, а тренери в мене повірили й зробили так, щоб я відчув інтерес і те, що я можу стати справжнім боксером.
Вдячний моїм наставникам – це Вадим Вікторович Саласенко та його батько Віктор Борисович Саласенко. Вони привили мені справжню любов до боксу. Я ж взагалі-то займався спершу кікбоксингом, але це не олімпійський вид спорту і я не бачив перспектив для себе. А от у боксі можна розвиватися. Ось уже чотири роки займаюся у нашій Кропивницькій СДЮШОР №2 саме на секції боксу.
– І як успіхи?
– Чотири рази за цей час вигравав чемпіонат України серед однолітків. З 2018 року входжу до складу збірної України. Пройшов і юнацький рівень, і тепер уже молодіжний. Олег Борисович Кудінов – дуже хороший тренер, по максимуму розвиває наші навички, підказує під час боїв. Мої тренери – це люди, які зробили дуже багато для того, щоб я зміг показати, на що здатен.
– Ваша вагова категорія 64 кг належить до найбільш конкурентних?
– Звичайно! От на останніх всеукраїнських змаганнях число учасників у цій вазі доходило до 32.
– А в світі?
– Приміром, Менні Пак’яо – він же якраз у середніх вагових категоріях боксує. Це один з тих боксерів, які мені найбільше подобаються. І вибуховий, і сильний, і технічний. А зразком для себе назву Василя Ломаченка. Він мій кумир. До його професіоналізму, рівня інтелекту та техніки можна завжди прагнути.
– Вже пройшов деякий час після молодіжного Євро-2020. Згадуючи свої бої, як їх оцінюєте?
– Досить пристойні бої були. Перший мій суперник – іспанець, непоганий пацан, дав хороший рівень опозиції. Я взагалі більше люблю боксувати першим номером, мені подобається, коли боксери ведуть обмін ударами, а не відсиджуються в глухій обороні. Такий бокс більш цікавий вболівальникам. А от із чехом, з яким ми боксували в півфіналі, довелося працювати «другим номером». Досить складний суперник Ерік Сухи, бачив його раніше на міжнародному турнірі в Литві, де він став першим. Цього разу, до речі, він не виграв – поступився 2:3 в фіналі. Але, скажу так, мені здається, що з ним можна боксувати. Якщо на чемпіонаті світу перетнемося, буде цікаво.
– Хіба не цікавіше буде зустрітися з боксерами з інших континентів? Наприклад, із Узбекистану?
– То буде хороший турнір – впевнений, що будь-кому цікаво боксувати з представниками, наприклад, Куби, Казахстану чи Узбекистану. Мрію туди потрапити й гідно виступити. Щодо Узбекистану, то там бокс також у порядку. Ось на останній Олімпіаді в Ріо-де-Жанейро боксери з цієї країни здобули сім медалей, а, зокрема, Хасанбой Дусматов, Шахобідін Зоїров і Фазліддін Гаїбназаров посіли перші місця! З яким настроєм я б вийшов боксувати проти земляків батька? Це – бокс, тут кожен виходить на ринг без думки про те, хто суперник, а тільки з бажанням перемогти.
ЗАЛИШИТИ Коментар