Сьогодні, у день старту Чемпіонату України з боксу серед жінок, пропонуємо інтерв’ю з однією найперспективніших спортсменок країни, бронзовою призеркою Чемпіонату Європи до 22 років Анастасією Ковальчук. Анастасія є вихованкою Уманської ДЮСШ №1 та уманських боксерських клубів «АРЕС» та «КУЗНЯ». Вже деякий час 23-річна спортсменка успішно прославляє своє рідне місто не лише виступами в олімпійському, але й у професіональному боксі, представляючи промоутерську організацію Ukrainian Boxing Promotion. А в розмові з прес-служою ФБУ Анастасія постала ще й надзвичайно щирою та чуйною людиною…
– Розкажіть, як довго виступаєте за збірну України?
– Увійшла до її складу у 2019 році. З того часу регулярно беру участь у тренувальних зборах – їх набралося напевно вже біля двох десятків.
– В яких турнірах найвищого гатунку вже виступали?
– Двічі їздила на Чемпіонат Європи. Вперше – у 2018 році. Вдруге потрапила на такий великий рівень вже цього літа: на Євро до 22 років в Італії завоювала “бронзу”. Шанс на перше місце, напевно, теж був, але десь не налаштувалася психологічно, не була максимально рішучою. Також не вистачило досвіду боїв на такому рівні. Але, впевнена, наступні «Європа» чи «світ» будуть моїми!
– Розкажіть про свого тренера.
– Вже протягом трьох років моїм наставником є Віктор Борисович Петриченко. За цей час я двічі виграла чемпіонат України до 22 років, двічі ставала бронзовою призеркою Чемпіонату України серед еліти і двічі – бронзовою медалісткою Кубку України. Також з Віктором Борисовичем багато проїздила по країнам, по містам, набула досвіду… Виросла як у технічному, так і в моральному плані.
– Що розкажете про свій останній виступ на професійному ринзі – на шоу 1st Boxing Night-Lviv від компанії Ukrainian Boxing Promotion?
– Я налаштовувалася на цей турнір дуже серйозно і була готова провести поєдинок зі спортсменкою з-за кордону. На жаль, вийшло інакше. В останній момент визначили, що боксуватиму зі своєю співвітчизницею Аліною Тернесюк, а для неї це був взагалі дебют у профі… Аліна ще недостатньо досвідчена, тож бій завершився достроково: я перемогла нокаутом у 2-му раунді.
– А як у вас проходить підготовка до важливих змагань? І чи є принципова різниця між підготовкою до турнірів з олімпійського боксу та підготовкою до бою в профі?
– У професіоналах ти готуєшся лише на один бій, на певну кількість раундів, проти суперника, якого ти зазвичай добре знаєш і маєш достатньо часу на те, щоб вивчити його сильні та слабкі сторони. Тут налаштовуватися дещо легше. Тренуюся два рази на день протягом декількох тижнів, з одним вихідним у неділю. Для релаксації чудово слугує баня. Також плаваю в басейні.
Щодо олімпійського боксу, то тут мова йде про довготривалі турніри. Протягом кожного такого змагання зазвичай проводиш по три-чотири поєдинки за тиждень. І суперників в цих боях ти не можеш передбачити заздалегідь. Емоції тут дещо інші, ніж у професіоналах. Багато що вирішує твій психологічний настрій…
– Як би ви охарактеризували свій стиль боксу?
– Наразі ми зараз з моїм тренером працюємо над тим, щоб змінювати мій стиль в бік більш атакувального, агресивного. Намагаюся працювати у боях першим номером, більше підтискати супротивниць.
– Чи є у вас якийсь орієнтир серед діючих боксерів або спортсменів минулого, на якого ви хотіли б бути схожі?
– Напевно таких немає. Я, якщо чесно, особливо не з багатьма боксерами знайома. Звичайно, люблю спостерігати за боями нашого лідера Олександра Хижняка, а також, звичайно, дивлюся поєдинки провідних спортсменок жіночої збірної України. Мені подобається красивий бокс – наприклад, той, що демонструє Юлія Циплакова. Вона досить досвідчена спортсменка, і в неї всі рухи на ринзі дуже продумані. Це мені в ній імпонує.
– А взагалі старші колеги по збірній України вам часто допомагають порадами?
– У мене з усіма дівчатами дуже хороші стосунки. Всі дуже привітні і часто щось підказують, а також допомагають у роботі в парах. Взагалі завжди із задоволенням приїжджаю у збірну. У нас чудовий колектив!
– Більше перспектив для свого подальшу розвитку бачите в олімпійському боксі чи в професійному?
– Думаю, що в мене вийде розвиватися і там, і там. У мене в планах, як мінімум до наступних Олімпійських ігор, суміщати обидва напрямки.
– Мрієте про Париж-2024?
– Так, є мрія поїхати на Олімпійські ігри і взяти там «золото»! Буду робити все для того, щоб ця мрія здійснилася. Мотивації у мене достатньо. Але, звичайно, багато що буде залежати від дисципліни, самовіддачі. Потрібно тренуватися ще більше і «прокачувати» себе як в технічному плані, так і в моральному.
– Ви чарівна і приваблива дівчина. Цікаво, а як реагують незнайомі люди, коли дізнаються про вашу діяльність?
– Дивуються і не вірять. Просять докази (сміється). Доводиться демонструвати в інтернеті їм відео своїх боїв чи показувати медалі. А хтось просто вражений і захоплюється моїми досягненнями.
– Незважаючи на те, що авторитет жіночого боксу у світі поступово зростає, все ж чимало людей вважає, що це нежіночий вид спорту…
– Так, досі у суспільстві є популярною думка, що якщо ти боксерка – то ти обов’язково якась нестандартна, груба, нежіночна… Але коли люди знайомляться зі мною ближче, то їх здебільшого вдається переконати з точністю до навпаки. Стереотипи ламаються. Наші провідні спортсменки, наприклад, Анна Лисенко та багато інших, вже давно доводять, що можна досягати успіхів у ринзі та залишатися при цьому привабливими і чарівними.
– Розкажіть про те, де ви навчаєтеся і ким бачите себе у майбутньому житті, після завершення активної спортивної кар’єри?
– Навчаюся в Уманському державному педагогічному університеті на факультеті фізичного виховання, спеціальність – «вчитель фізкультури та тренер». У майбутньому бачу себе тренером. Мене дуже приваблює тренерська робота, і я завжди з великою повагою ставлюся до усіх тренерів.
Дуже люблю спостерігати за різними тренуваннями, завжди намагаюся до дрібниць зрозуміти, що саме наставник хоче донести до своїх учнів. Щиро вважаю, що якщо дійсно жити цією роботою та віддаватись їй на повну, то можна виховати дуже хороших успішних спортсменів. Навіть скажу так: хороший тренер може принести користі для спорту більше, ніж хороший спортсмен. І ще – жоден спортсмен не досяг би успіхів у своїй роботі без участі тренера. Це мене буде дуже надихати у майбутньому!
Так, зараз у нашій країні ця робота, м’яко кажучи, не надто оплачувана. Але я переконана в тому, що ця професія потрібна як ніколи! І, гадаю, прийде той час, коли ставлення до тренерів у нас зміниться на краще. Лише вдумайтесь, як багато в Україні талановитих людей, які не можуть себе повністю реалізувати! Допомагати таким людям – це і є у перспективі покликанням мого життя…
ЗАЛИШИТИ Коментар