Успіх чоловічої збірної України з боксу, яка завоювала загальнокомандну першість на ІІ Європейських іграх, вкотре підтвердив силу вітчизняної боксерської школи. І змусив із ще більшою повагою поставитися до тренерів, які підготували наших чемпіонів. Один із таких – кременчужанин Олександр Ляховий.
Багаторічний наставник Віктора Вихриста відсвяткував зі своїм підопічним перемогу в надважкій ваговій категорії 91+ кг, причому, на цьому ж мінському турнірі його дочка Ольга завоювала дві золоті медалі на Європейських іграх – в командних змаганнях та змішаній естафеті!
Про свою роботу в боксі, очікування від подальшого прогресу підопічних та думки про розвиток боксу Олександр Миколайович розповів прес-службі ФБУ.
– Всім відомо, що золота медаль – це наслідок тривалого шляху. Розкажіть, як готувалися до Європейських ігор? Що передувало чемпіонству?
– Упродовж року планомірно готувалися до цього турніру. Розрахували свою роботу, змогли виконати заплановане – тож справді наслідком цієї роботи й стала перемога на турнірі. Віктор Вихрист від самого початку фахівцями визнавався як один із фаворитів, як чемпіон Європи 2017 року. Першим проходив по жеребкуванню й підтвердив свій статус.
– Віктор Вихрист, як боксер, який має вже стільки медалей, привертає особливу увагу. Які будуть його подальші кроки?
– Звичайно, надалі будемо звертати увагу на олімпійський цикл. Щоб вдало стартувати в професіональному боксі, варто починати з нормальних чеків – вдало виступити на Олімпіаді, боротися за медалі, й бажано – золоті.
– Як збираєтеся заповнити рік між Європейськими та Олімпійськими іграми?
– Цей рік буде не зовсім стандартним – нема ясності стосовно кваліфікаційних турнірів, які мають стати відбором до ОІ. У календарі є кілька турнірів: у вересні планується чемпіонат світу в Росії, який по суті не є відбором, а потім заплановано на кінець лютого чи початок березня турнір у Лондоні і ще один в інші строки – там будуть видавати ліцензії, але терміни вже «підтискатимуть», хотілося б, звичайно, ясності раніше.
Ситуація незвична – раніше ми знали, що є турніри, на яких перші й другі номери кваліфікуються на Ігри, а зараз нічого не зрозуміло, і це створює певні труднощі. Думаю, всім би було краще й легше готуватися, якби настала ясність у питанні кваліфікаційних турнірів Олімпіади.
– Суперважка категорія – це справжня еліта боксу, де збираються видатні спортсмени й завжди панує велика конкуренція. Бачите зараз якусь «нішу», «коридор» для Вихриста?
– Думаю, у нього є всі задатки, щоб стати боксером високого рівня. Вітя брав участь у підготовці Володимира Кличка, Олександра Повєткіна, Кубрата Пулєва. Всі вони входять у число топ-боксерів, і Вихрист чинив гідний супротив їм у спарингах.
– Європейські ігри Вихрист пройшов на одному диханні – більшість боїв виграно 5:0 за одноголосним рішенням суддів, деякі – достроково, це свідчить, що він здійснив якісний ривок вперед у своїй кар’єрі?
– Є над чим працювати, багато вже зроблено. Але ми далекі від того, щоб зупинятися на досягнутому, адже попереду багато відповідальних змагань.
– Пригадуєте, як вперше побачили Вітю, чому вирішили саме йому приділити тренерську увагу?
– Він досить пізно почав займатися боксом – років у 15. Прибув до мене десь у 2008 році. І при цьому відразу ж «кинувся в кашу» – хоча в такому віці, вважається, люди вже повинні пройти етапи освоєння школи, стійки, він це все проходив, беручи участь у спарингах і дрібних змаганнях. Так би мовити, екстерном. Виділявся Вітя тим, що відразу давав бій боксерам, які займалися на рік-два більше, були старшими. Ось цей характер, бойовитість і залишаються козирями Вихриста й на даному етапі. Коли запитують, як я його мотивую, відповідаю: «Ніяк». Він і так мотивований, завжди виходить на ринг тільки з бажанням перемагати.
– Яким Вихрист був у юності?
– Був уже високим, але зараз, звичайно, ще на голову підріс. Їздив на тренування навіть не із самого Світловодська, а із меншого населеного пункту – Власівки. Щоправда, у нас така географічна точка, що йому 20 хвилин звідти діставатися, але й мені по місту їхати приблизно стільки ж.
– Як його батьки сприйняли бокс?
– Нормально, адже ще в школі бачили в Віті задатки бійця. Фізрук йому рекомендував займатися боксом. Сам Вихрист дуже любив цей вид. Його кумирами були брати Клички, так вийшло, що він брав участь у підготовці Володі до боїв і ось зараз, після чемпіонських медалей, отримав привітання від улюбленого боксера.
– Які інтереси спортсмена Вихриста?
– Вітя навчається у Львівському інституті фізичної культури і спорту, раніше закінчив інститут Остроградського в Кременчуку. Постійно самовдосконалюється.
– Дивлячись на Вітю, впізнаєте себе? Чи ви були боксером іншого стилю й переваг?
– Кожен день несе свій багаж боксу. Тренер, звісно, завжди намагається своїм вихованцям передати те, що йому не передали, або чого він не досяг. Я був у дитинстві любителем технічного боксу, любив боксерів, які, маючи тоненькі ручки, переграють своїх опонентів. Сам по собі, я був фізично міцним, і тренери мене журили: «Чому ти з суперниками «граєшся», якщо можеш закінчити бій значно раніше?». Я подумав: а чому б і ні? Перейшов на більш жорсткий стиль і дійсно бої почали проходити значно швидше. Зворотна сторона – від жорстких ударів пішли травми рук… Тож все має свої плюси й мінуси.
– А як взагалі з’явилася ідея піти в бокс?
– Почав займатися ним на своїй батьківщині – Рубіжне, що на Луганщині. Виступав у категоріях 63,5 і 67 кг. Був у призах чемпіонату України, а також змагань Центральної ради спорттовариства «Трудові резерви» СРСР. Я звідти родом, у Кременчук приїхав уже десь у 2000 році – це батьківщина моєї дружини. А до того їздив на так звані «заробітки» в Прагу, після чого повернувся в Україну й обрав Полтавщину, тому що бачив тут спортивні перспективи.
– Своїх підопічних учите боксувати технічно чи на результат?
– Хочеться, щоб кожен із них реалізував свої задатки, менше отримуючи травми. Хай вони більше беруть розумом, а не грубою силою.
– Кременчук – велике індустріальне місто, зазвичай, у таких багато молоді, яку можна залучити до спорту. Є такі діти чи відчуваєте їх нестачу?
– На щастя, є. Хоча, порівнюючи з колишніми часами, їх стає менше. Нині діти більше в віртуальному світі живуть, легше позмагатися в комп’ютері, ніж у реальності. Але з часом приходить розуміння, що треба своє тіло розвивати, вміти постояти за себе. Тому є діти, підлітки, які хочуть боксувати. Всіх запрошуємо в СДЮШОР міста Кременчук!
– Звісно, діти тягнуться в бокс за чемпіонами. А хто ті передовики боксу міста Кременчук, за якими йде молоде покоління?
– У нас є такі лідери, як Денис Пояцика, Валерій Бражник, В’ячеслав і Олег Сенченки. В цей ряд стає й Віктор Вихрист – він уже стільки років виступає за Кременчук, та й живе в цьому місті.
– Місто гордиться своїм чемпіоном? Є у Кременчуку підтримка й розуміння Віктора Вихриста?
– Хотілося б більше підтримки й розуміння… Він до цих пір проживає в зйомній квартирі. Не має власного житла. Завдяки підтримці депутату обласної ради Олегу Юрійовичу Сазонову та обласної федерації боксу, виділені кошти на поліпшення житлового питання для Віктора, але поки що ще треба підзбирати, щоб придбати йому гарну квартиру.
– Коли дізналися, що ваша дочка Оля почала займатися спортом, зраділи чи відмовляли?
– Вона з дитинства завжди зі мною в спортзалах. Хотіла в бокс, але у неї зміна тиску, кров носом бігла, тому в цей вид спорту вона не пройшла. Але знайшла себе в атлетиці – намагалася стрибати в висоту й довжину, але розбігалася й досягла результату в бігу, який, спершу, начебто, й намагалася десь відтіснити позад боксу й стрибків.
– Де та межа для батька й тренера з боксу, яку він не має переступати щодо дочки-спортсменки іншого виду спорту?
– Вона вже доросла – я можу тільки щось радити, підказувати, але не лізти в процес. А з нею працюють фахівці з легкої атлетики, польські тренери, моя дружина також. Спортсмен повинен довіряти своїм тренерам, а батько, хай навіть сам тренер, розуміти цю субординацію.
– Мали змогу підтримати Ольгу під час Європейських ігор? Бокс і біг не накладалися одне на одного в програмі змагань?
– На щастя, «вікно» було. Але доводилося, як тільки Вітя відбоксує, пересідати на інший автобус і їхати на стадіон. Встигав якраз до початку.
Що цікаво, у 2017 році була точно така сама ситуація – 20-ті числа червня, в один день Оля здобуває золоту медаль на командному чемпіонаті Європи в Ліллі, телефонує мені, а тут якраз Вітя має виходити на ринг. І вона мені каже: «Маю гарні передчуття». І дійсно – Вихрист здобув золоту медаль на чемпіонаті Європи з боксу.
– У вас Оля – одна дочка чи є інші претенденти на медалі від родини?
– Є іще один боєць, син Назар. Поки не дуже проявляє інтерес до спорту, але я не намагаюся дуже нав’язувати йому це, змушувати рухатися в цьому напрямку. Якщо проявить інтерес – це інша справа.
– Які ще види спорту любите – як вболівальник, як аматор?
– Люблю пограти в баскетбол, теніс, але люблю більше не дивитися, а брати якусь активну участь.
– У нас дуже талановитий народ: багато великих чемпіонів, лишається чимало рекордів, які встановлені українцями й лишаються непобитими по цей день. Тим не менш, наразі йде наступ на уроки фізкультури, менше людей займаються спортом. Це не позначиться негативно на поколінні, його здоров’ї й спортивності?
– Звичайно. Систему шкільного навчання треба змінювати – вона ще з радянських часів іде за одним шаблоном. А ми чуємо, як у тій же Фінляндії, яка вважається однією з найкращих систем навчання, дітвора вчиться, просто прогулюючись по вулиці, приділяючи увагу фізичним заняттям. Може, треба в цей бік дивитися, аніж готувати «олов’яних солдатиків», які просто за партою сидять і виходять із школи хворими, з подавленою особистістю.
– На Європейських іграх наша чоловіча збірна з боксу стала першою в загальнокомандному заліку. Перший успіх оновленого штабу Лоївського?
– Так, можна привітати з цим усю нашу боксерську громаду. Хоча, відзначимо, більшість тренерів лишилося тих же, тож ми еволюціонували, обійшлися без різких змін.
– Зараз ідуть зміни в квотах боксу на Олімпійських іграх – стає більше для жіночого боксу, менше – для чоловічого. Дробляться вагові категорії. Як ставитеся до цих змін?
– Радий, що розвивається жіночий бокс. Але неправильно робити комусь більше за рахунок чийогось менше. Вважаю, бокс повинен мати більше медальних комплектів. І у чоловіків, і у жінок. Ось ще одна проблема: суддівство. Зараз наука розвивається великими темпами. Думаю, недалекий час, коли штучний інтелект із певними занесеними в програму параметрами зможе оцінювати бій чесно. Але, можливо, тоді закриється «годівничка», багато суддів залишаться без роботи…
Але в цілому спорт, звичайно, не стоїть на місці. Впевнений, бокс міняється десятиліття від десятиліття, турнір від турніру. В цьому його перевага.
ЗАЛИШИТИ Коментар