Чотирирічний передолімпійський цикл поступово добігає свого завершення. До Олімпіади залишається все менше часу, а це означає, що до всього треба підходити максимально виважено і з максимальною концентрацією.
Саме тому ми поспілкувалися із заслуженим тренером України Ільдаром Шарафутдіновим, який має за плечима колосальний досвід, в тому числі й олімпійський. Ільдар Карамович розповів про свої враження від нинішньої збірної, її виступи в стартові дні ліцензійного турніру, а також розповів про те, як закладався фундамент вдалого виступу на Олімпіаді 2000 року і дав поради, спираючись на власний досвід.
– Як закладався фундамент олімпійської збірної 2000 року? Можливо, одним з факторів, який вплинув на успішний виступ на головних іграх 4-річчя, була наша перемога у матчевій зустрічі з титулованими кубинцями 1999 року у Львові?
– Фундамент закладається не відразу. Напевно, першим поштовхом для цієї команди став 1996 рік, коли Володимир Кличко виграв золото на Олімпіаді. Це був приклад того, що в цьому світі усе можливо. Потім, звісно ж, була робота, тому що 1997 року Україна особливо не виблискувала на міжнародній арені. 1998 року я прийняв збірну і вона поступово вийшла в лідери європейського та й світового боксу, конкуруючи з визнаними тоді країнами. Всього й не розкажеш.
Львівська зустріч з Кубою була лише одним з етапів більше у психологічному плані. Треба було переламати психологію у хлопців, щоб вони у себе повірили. А перший дзвіночок був 1998 року на турнірі у Болгарії. Жереб нас тоді звів з кубинцями і вони нам чотири рази програли. Це був перший крок до того, щоб ми усі почали себе цінувати. Та й, попри всю різношерсність, колектив у нас був чудовий. Кожен тренер вважав себе особистістю, але був якийсь такий командний дух і нами була вибудувана система. У двох словах це не розкажеш.
При всій повазі до інших команд, які були потім (наприклад, 2008 року), я вважаю, що саме та команда була найкращою. І це не тому, що я мав до неї відношення. Завжди важко бути першовідкривачами, а не тоді, коли з тобою рахуються у світ. Ми стали третіми за кількістю медалей на боксерському турнірі Олімпіади, а це був прорив, бо хто тоді взагалі знав про Україну? Коли з нами на ринг виходили олімпійські чемпіони, наприклад, з Росії, то відчувалася повага і вони були бліді від хвилювання. А це про щось та й говорить. Так що паростки майбутнього українського боксу були закладені там. З одного боку закономірно, що хлопці пішли в професіонали, але з іншого – прикро, що нам не вдалося зберегти ту команду ще на один олімпійський цикл.
– Наскільки важливим став збір перед стартом Олімпіади у самій Австралії?
– Він вже фактично ні на що не впливав. Це вже просто було підведення до змагань. Вся робота було до цього. Вони в Австралії повинні були розпуститися як закрита квітка і дійсно почали вчасно розквітати. Просто все треба правильно вибудувати і на кожному етапі вирішувати певні завдання, а не все на купу. Коли є система, то нею можна керувати. Це якщо коротко. Приємні спогади, але це було 20 років тому.
– Чим вам запам’ятався чемпіонат Європи 2002 року у Пермі, який відбувався влітку, але по вашому приїзді там була ледь не зима?
– Ні, там не було зими. Це вже було трохи інше. Мені більше запам’яталися чемпіонати Європи 1998 і 2000 року. 1998 року у нас з’явилися перші чемпіони Європи. Ми тоді могли і Росію обігнати в медальному заліку, але, як завжди, є підводні камені. Просто ці хлопці склали майбутню основу, а 2002 рік – це вже інше. Які спогади можуть бути? Весь в боях, секундуєш, переживаєш – ось і все.
– Ви вважаєте, що видали максимум на посаді тренера збірної чи залишилося якесь відчуття недосказаності?
– Звісно, залишилось, але нехай інші оцінюють. Я знаю, що я знаю, що я вмію, що я можу. Багато хто це знає і до сьогодні консультується, просить про допомогу, сидячи десь в сторонці.
– Кого б ви могли назвати своїми найкращими вихованцями?
– У кожного, хто зі мною працював, я вкладав по-максимуму. Я тренер команди – і кожного окремо, і всіх разом. У мене не було такого, щоб я комусь давав більше, а комусь менше. Аналізував кожного, розмовляв з тренерами. Хтось мене чув, а хтось – ні. Взагалі тренер – це особлива категорія людей.
– Ви працювали з усіма можливим збірними України з боксу – від юнаків і до дорослих. З яким контингентом було простіше? Хто легко все сприймав?
– Найпростіше було з жіночою командою. Хоча, я одразу казав і зараз говорю, що не прихильник жіночого боксу, але я профі. Коли почав працювати з дівчатами, одразу їм сказав: «Дівчата, немає юнацького, дитячого, жіночого, чи чоловічого боксу. Є просто бокс і те, як його інтерпретують тренери. Усі закони боксу проявляються, як у жіночому, так і в чоловічому варіанті.» Дівчата були з когорти тих, кому не потрібно було двічі повторювати. Треба щось робити 100 разів – вони це зроблять. В цьому плані з ними дуже легко працювати. Є у них, звісно, і свої заморочки, але все одно з ними було найлегше.
А найбільше мені подобалось працювати з дорослою чоловічою командою, хоча я і з дітьми люблю працювати, виховувати і передавати їх далі. Власне кажучи, мені було комфортно працювати з будь-якою віковою групою.
– Що скажете про теперішню чоловічу збірну України?
– Хороша команда: і тренери справжні фанати своєї справи, і хлопці націлені, але дечого їм трохи не вистачає. Є алмаз, а є діамант. Існують дрібні недопрацювання, які не дають можливості засяяти. Така моя думка. Я просто на все дивлюся по-іншому, наскільки це можна побачити в інтернет-трансляції. Є над чим працювати, щоб ця команда засяла ще яскравіше. Думаю, що сьогодні збірна ще не на піку своїх можливостей. Принаймні мені так здається.
– Які ваші прогнози по ліцензіях на Олімпіаду?
– Я вважаю, що в категорії 52 кг Замотаєв міг значно краще відпрацювати з іспанцем. Треба віддати належне дуже хорошому супернику, але були певні моменти, за рахунок яких можна було відбоксувати краще.
В 57 кг Микола Буценко вже отримав ліцензію, але мені здається, що тренер має бути трохи незадоволений. Він повинен бачити, за рахунок чого можна підсилитися.
В 63 кг виступав Ярослав Харциз, який мені дуже сподобався. Я бачив його попередні бої і зараз дійсно видно прогрес. Він вчинив саме так, як потрібно було зробити.
Думаю, що в 69 кг Ярослав Барабанов отримає ліцензію і пройде на Олімпійські ігри, якщо не буде змінювати своїй манері боксування. Можливо, він і вищий за класом за суперників, але головне, щоб не зривався на «рубку».
В категорії 75 кг Олександр Хижняк зараз лідер і у нас, і у світі, але завжди треба удосконалюватися. Він, безсумнівно, пройде на Олімпіаду. Хороший боксер із великим потенціалом. Проте я б дещо додавав йому в технічному плані. Втім, якщо перемагає – значить все нормально. Його батьку та тренеру видніше. Це мої спостереження з боку. Для того, щоб дійсно щось казати треба відчувати цього бійця, бути з ним, дихати одним повітрям, тоді ти більше розумієш.
У 81 кг буде важко, чесно. Я Степану Грекулу зараз трохи допомагаю, але умови складні. Хоча, у хлопця характер за двох-трьох і дані чудові.
В 91 кг у нас виступає Сергій Горсков. Хороший боксер, але занадто сильно метушився – такі собі «царапушки». Побільше б солідності, спокою і впевненості – всі дані є.
Цотне Рогава, який боксує в категорії 91+ кг – хороший важковаговик, але йому не варто поспішати. Треба притримати свої емоції і бути більш холоднокровним. Проте боксер дійсно високого рівня.
З боку не завжди все виглядає правильно, треба бути всередині. Тому це все я кажу на око. Хоча, мені здається, що деякі моменти дійсно могли б допомогти нашим хлопцям засяяти більш цікаво, більш надійно і більш грамотно. Це ж бокс, а не бійка. У нас часто все зривається на щось таке незрозуміле. Краще один раз влучити і не отримати у відповідь, ніж десять разів влучити і дев’ять разів отримати.
– Якщо зазирнути ще далі, то хто з них має шанс на олімпійське золото?
– Щоб відповісти на це питання треба уважно слідкувати за усіма країнами. З цілого ряду причин останнім часом я за ними не дуже уважно спостерігав. Потенційно кожен з наших боксерів є одним із лідерів у Європі, а Європа завжди відрізнялася рівнем у порівнянні з іншими частинами світу. Кожен із них може і, власне, повинен опинитися на п’єдесталі. Завдання-мінімум збірної України – не просто потрапити на Олімпіаду, а потрапити на п’єдестал. А головне місце на п’єдесталі лише одне – до нього і треба прагнути при всіх варіантах. Будь-хто з наших хлопців може і повинен бути там.
Зараз втрутився чортів коронавірус. Можливо, для когось це є в плюс, а для інших навпаки. А що буде через 1,5-2 місяці, незрозуміло. Все-таки треба підводити людину до певного рівня, хоча всі в такому положенні. 8 чоловік в команді, з яких один пройшов, а один вилетів – значить треба 7 ліцензій. Я думаю, що по силам створити такі умови для хлопців і надати можливості для теренів, щоб вони добре підготувалися. Колектив у збірній нормальний, тож думаю, що вони вдало підготуються і зроблять те, що потрібно.
– Якщо порівняти збірну зразка 2000 року з сучасною, то чи проглядаються якісь паралелі?
– Складно порінювати – різні люди, різні психології. Вони тоді все показали – було 12 вагових категорій і 11 спортсменів завоювали путівки. А дванадцятому просто «відірвали голову». Ним повинен був бути Олег Машкін. З одинадцяти вісім вийшло у чвертьфінали, а п’ятеро стали призерами Олімпійських ігор. При тій конкуренції, яка була і яка є… Я вважаю, що в той час бокс був трохи вище, тому було складніше. Це моя особиста думка. Мені здається, що наші можуть показувати більш високий рівень класу і майстерності. Просто треба звертати увагу на певні моменти, особливо коли йде підведення до змагань. Не розцінюйте це як буркотіння, ніби «от ми, от у наш час…». Я й сьогодні декому допомагаю готуватися, хоча це й складно.
– Які поради ви могли б дати на олімпійський рік з огляду на власний досвід?
– Зараз складно давати якісь поради через те, що незрозуміло, на який термін треба виводити людей. Це найскладніша ситуація. І як на місцях тренувати? Всі по домівках на карантині. Вдома важко підтримувати форму. А особистим тренерам просто треба поїздити і подивитися на сильні та слабкі сторони свої і потенційних суперників, і виробляти тактику та стратегію бою саме з цими боксерами, тренувати якісь ходи, удосконалювати техніко-тактичні варіанти. Просто ця робота робиться не за день чи тиждень – недаремно ж до Олімпіади 4-річний цикл. На якомусь етапі закладається загальне, а на іншому – конкретне. Зараз найважливіше зберегти здоров’я з урахуванням тих умов, в яких є хлопці. А також підтримувати форму. Не форсувати, а саме підтримувати. У будь-якому випадку відбувся емоційний, фізичний, і психологічний сплеск, тому що обстановка нервова – це все впливає. Вдома треба створити позитивний мікроклімат з точки зору емоцій. Не варто перевантажуватися, але треба підтримувати форму. Якщо у тренерів немає можливості збиратися групами, то можна працювати більш індивідуально, але не просто на функціоналку, а награвати інтелект. Я б таке порадив.
– Чи підростають на вашій рідній Буковині якісь молоді таланти?
– Я не дуже всередині процесу, але тренери працюють як можуть. На жаль, Буковина слабенько виглядає на тлі інших. Мабуть, Степан Грекул – єдина надія. Він боксер, якому ще належить стати боксером. Степан має сильне бажання – дуже розумний хлопець, все схоплює на льоту і зав’язаний на цьому. Спілкувався з керівництвом Чернівецької обласної Федерації, і вони готові підтримати його, допомогти у всіх сенсах. Сподіваюся, що ще встигну допомогти йому в становленні. Головне, щоб пошвидше завершилася епідемія коронавірусу. Щоб випити зі склянки, спочатку треба в неї налити. От я й намагаюся налити у цю склянку.
ЗАЛИШИТИ Коментар