UFC – одна з найпопулярніших бійцівських організацій у світі. Наразі офіційно в її лавах є лише одна українка. Це – Марина Мороз із Вільногірська Дніпропетровської області. Зараз її називають Iron Lady, її рекорд в ММА – 10-3. Нагадємо, що її наступний поєдинок відбудеться 5 вересня проти Монтани Де Ла Роси.
При цьому Марина була членом Національної збірної України з боксу, здобувала звання чемпіонки та призерки чемпіонату країни, а тепер бере участь у найпопулярнішому турнірі світу – Абсолютному бійцівському чемпіонату (UFC). В інтерв’ю офіційному сайту ФБУ вона розповіла про свій перехід в UFC, життя в США та боксерське минуле, яке стало в нагоді їй у змішаних бойових мистецтвах.
«Непереможну бразилійку вдалося перемогти з рекордом за ударами»
– Передовсім, про подію, яка зірвала багато планів і заморозила спортивні змагання на два з половиною місяці. Де ви зустріли початок карантину та як він вплинув на ваші виступи й підготовку?
– 14 березня на шоу в Бразилії я якраз перемогла місцеву спортсменку Майру Буено Сілву. Довгоочікуваний бій, довго до нього готувалася, побила рекорд за кількістю завданих ударів – але по ходу отримала болісне розсічення та травму ноги, тому певний період не могла тренуватися. А потім приїхала до батьків – і потрошки підтримую форму. Можу побігати, трішки покачатися, але від спарингів відпочиваю. На це вплинула не корона-криза, а втома організму – навіть і без цього я планувала відпочити й відновити силу.
– В останні три роки у вас по одному бою на рік. Це – норма, чи хочеться встигати більше?
– Я б хотіла робити по два поєдинки, але у мене ставалися травми, адже це дуже травматичний вид спорту, тому деякі бої зірвалися, і головне – втрачено багато часу. Мій черговий бій мав пройти у серпні минулого року, але за три тижні до нього мене травмували – пошкодження ліктя, нерв защемлений. Я не могла два місяці взагалі нічого робити. Потім одужала – у США лікарі дуже хороші, швидко поставили на ноги, і я вже була готова через два місяці взяти ще один бій. Але так вийшло, що бій був призначений аж на березень, от і вийшло чотири місяці паузи. Я налаштована на те, щоб проводити хоча б два бої на рік, аби тільки не заважали травми та добре йшли переговори по організації.
– А що, бувають такі проблеми?
– Безперечно. Боєць залежить від свого промоутера, від того, наскільки багато уваги йому приділяють. У мене була проблема з моїм попереднім менеджером. Він просто не займався боями. Попередній менеджер просто брав з мене гроші, великі відсотки, за бої практично не домовлявся. Кажу: «Може, за бій домовишся?» А він відповідає: «А тобі що, з UFC не подзвонили, не дали бій?»
– Зараз ситуація змінилася?
– Співпрацюю з великою компанією American Top Team. Засновники – бразильці, дуже серйозні імена в команді. Зараз у мого нового менеджера близько 50 бійців UFC. Тим не менш, він встигає за всіма стежити. Та й через те, що багато бійців, легше організувати шоу. В один вечір нас десяток виходить в октагон. У тренувальному таборі немає проблем з підбором спаринг-партнерів. Це велика честь – попрацювати з такими майстрами, як ті, що є у American Top Team. За ті півтора роки, що я співпрацюю з моїм нинішнім менеджером, він мені підготував нормальну програму. На жаль, я сильно травмувалася, тож зірвався один із боїв, зате березневе шоу в Бразилії пройшло на хорошому рівні. І радує, що вже зараз починаємо думати про наступні бої.
– Усі сайти та соцмережі облетіло фото: ви в крові, але з прапором України.
– Я розумію, що представляю рідну країну. Бій вийшов дуже непростим, але я змогла це зробити. Потім уже повідомили, що я побила рекорд для трьохраундових поєдинків у найлегшій вазі UFC – 139 ударів. Знаю, що Майра до цього не мала поразок – і в цьому бою з нею було дуже непросто, тож я рада перемозі. Чому взяла прапор після бою? Я завжди підкреслюю, що б’юся за Україну. Я звідси родом. Представляю Україну скрізь. Але, звичайно, хотілося б більше уваги до себе на батьківщині…
– Але ж у нас UFC досить популярне…
– На жаль, у мене не було ніякої підтримки від українських спонсорів чи телебачення. Я була дуже засмучена з цього приводу, бо вже вісім боїв виходжу під прапором України… Витрати на те, щоб жити та займатися в Америці, дуже великі. У мене ніколи не було спонсорів, мені доводилося самій десь економити, десь підробляти, намагатися якось виживати. Про мене ніхто не турбувався, все сама – оплачувала житло, відновлення після травм. UFC ж зарплату не виплачує кожен місяць – боєць живе тільки з боїв.
«Після боксу в UFC боєць переходить більш підготовленим, хоча треба ще багато чому вчитися»
– А як взагалі розпочався ваш шлях у спорті?
– Мій тато – тренер з боксу, тому мене трішки вчив, тренував. Я прагнула проявити себе у великому професійному спорті. Спершу займалися карате разом із сестрою, паралельно допомагали батькам на фермі, коли вони почали виробляти молочну продукцію. Потім з карате я перейшла у кікбоксинг, трошки потренувалася і поступила в інститут фізкультури на кафедру боксу в Дніпрі, і там вже почала серйозно займатися боксом.
– У кого займалися?
– Мої тодішні тренери – це Олексій Васильович Шевченко та Ігор Михайлович Яремко. До речі, вони випустили відому нині збірницю – Настю Черноколенко. От у них я тренувалася.
– А розкажіть про конкуренток у вашій ваговій категорії. Ви в найлегшій починали?
– Я починала в категорії 52 кг, але мені було важко, тому що я ніколи в житті в такій ваговій категорії не була. У мене в основному вага 56-57 кг, я навіть не знала, як це все робити. Але я впоралася. Хоча все одно це не моя вагова категорія: я висока, у мене зріст 1,72 м і вага 52 кг. У найлегшій вазі я була як «дрищ» якийсь – ні м’язів, нічого. Я зрозуміла, що так далі не можна…
– І що ж вирішили робити?
– Два бої я програла і зрозуміла, що мені треба або перейти в іншу вагу, або привести себе до ладу у цій ваговій категорії. Тож поїхала в Америку тренуватися, найняла собі тренера по фізичній та функціональній підготовці, «підсушилася». У мене з’явилася м’язова маса, я важила 62 кг – але була «сухою», просто одні м’язи. І я не знала, як мені повернутися до 52. Намагалася схуднути – ми з тренером зганяли вагу водою, я така була «суха», що просто… Скинули 5 кг, а треба було ще 5 кг «зняти», і я думала, звідки ж їх скинути?
Я впоралася, скинула, але так вийшло, що по очках програла. Там багато хто пише, що я билася з ніким, з ноунеймами, але взагалі-то то так тільки «диванні експерти» можуть вважати. А я насправді билася з першою чемпіонкою UFC, яка вважається найкращою по тейкдаунах. Вона мені дуже багато тейкдаунів зробила. Я намагалася вставати, боксувати, але було важко. За рахунок тейкдаунів вона виграла бій.
– Що бокс дає бійцю перед UFC?
– Ти проходиш чудову школу й отримуєш техніку роботи руками, вчишся тримати удар, рухатися по рингу. На мою думку, у боксі можна навчитися основним речам у техніці, у тактиці бою. Таку підготовку ніщо не компенсує, якщо її не пройти. Тому я дуже ціную час, проведений у боксі, і його уроки мені постійно стають у нагоді. Але UFC – це змішані єдиноборства, тому, ясна річ, хто б сюди не потрапив і з якого виду, все одно багато чому доводиться вчитися.
– А взагалі є різниця в тому, з якого виду спорту прийшов боєць в UFC? Скажімо, якщо ви, пройшовши бокс, кікбоксинг, виходите проти людини, яка, образно кажучи, займалася капоейрою або ще чимось екзотичним, це дає якусь специфіку?
– Не знаю. Мені здається, що найлегше, якщо можна взагалі так сказати, в UFC борцям. Відразу прохід в ноги і все (посміхається. – Прим. автора)…
– Але все ж таки, у поєдинку борця проти боксера які переваги у боксера?
– Не знаю… В MMA там 50 на 50… Якби боксера відразу затиснути до стінки, щоб він не знав, що робити, то звісно, що борець його переможе: просто сяде на нього і почне наносити жорсткі удари… У борців дуже жорсткі удари, вони центр тяжіння посередині тримають, і входять добре… Сіли зверху і добивають. Ну а щодо переваг боксера перед борцем, то це звичайно ударна техніка та робота на дистанції. Скажу відверто, що у мене раніше були проблеми з боротьбою, зараз я в American Top Team, мій найголовніший тренер – тренер по джиу-джитсу, тому я дуже багато часу приділяю боротьбі.
– Спаринги закриті від вболівальників, ми тільки можемо здогадуватися, що там відбувається… Загалом спаринг – він інтенсивніший і жорсткіший, чим звичайний бій, чи, навпаки, ви там відточуєте найпростіші рухи, які потім на автоматі відтворюєте?
– Ми не встаємо проти будь кого. Багато бійців приїжджають, обирають собі спаринг-партнерів. Але мені підбирає спаринг-партнера мій тренер, з ваговими категоріями там немає проблем… Маленьких дівчаток дуже багато, і хлопців невеликої ваги теж… Двічі на тиждень у нас є жорсткий спаринг, ми в боксерських рукавицях, не менше 12 унцій, навіть буває не завжди допускають… Щитки, наколінники, налокітники щоб були… Якщо ти спеціально будеш добивати, то тебе виженуть із залу. Там дуже все контролюють, дуже багато тренерів там. Якщо ти там хочеш прямо в нокаут когось відправити, то виженуть. Тому ми намагаємося відпрацювати, агресивненько, може, але не травмувати один одного, грамотно… Бачимо, що попав, але не добиваємо. Трохи зімітували, попали, хоп – трошки спустили, перевели в боротьбу. Бачимо, що не може захищатися – б’ємо мимо, намагаємося голову не розбивати, тому що травм після таких тренувань ніхто не хоче… Голова буде гудіти. Бачиш, що він не може вилізти, але показуєш удари якось збоку…
– Які найбільш незвичайні вправи вам дають?
– В основному – підйоми з партеру. На змішаних тренуваннях найважче – вставання з підлоги, коли тебе в партер скинули і тобі треба різко і швидко встати. Ось це дуже важко. Буває, що ноги не тримають, але треба встати. Дуже великий об’єм роботи, не один вид спорту, а все в купі. І ще у нас є спаринг в суботу, це третій спаринг. Він називається light. Ми приходимо теж у щитках, налокітниках, але одягаємо рукавиці, обрізані для спарингу, вони йдуть подушечками спереду. І працюємо ледь не на дотик. У нас спаринг чотири раунди по п’ять хвилин плюс два раунди боротьби: один раунд біля стіни, п’ять хвилин, і один – на татамі. Виходить шість раундів по п’ять хвилин.
«В UFC коли ти починаєш бити, тобі швидко влітають в ноги, і ти забуваєш про свої комбінації»
– Ось, приміром, Мейвезер нокаутував Макгрегора. Це – комплімент боксу, чи якби вони вийшли за правилами UFC, то не факт, що Мейвезер виграв би?
– Так. Правила MMA інакші. Я довгий час не знала, що таке робота біля стіни, «в клітці». Коли я потрапляла в таку ситуацію, мене просто садили на дупу, я навіть не розуміла, як це відбувається, як це так легко виходить. А тепер я вже зрозуміла, навчилася, і якщо бувають важкі ситуації в стійці, я намагаюсь під стінку піджимати, а звідти вже легше. Тому що з дистанції не завжди добре робити тейкдаун, навіть у хороших бійців не завжди виходить. Тому, думаю, якби вони вийшли за правилами MMA, то була б уже інша картина бою.
– Якщо уявити в UFC Мейвезера, Ломаченка, Джошуа, Руїса – ці хлопці могли би тут бути конкурентоспроможними чи все-таки скіллу боротьби не вистачало би?
– Думаю, не вистачало б. Всі вони – дуже хороші боксери, але коли ти починаєш наносити велику кількість ударів, комбінацій, тобі швидко влітають в ноги і ти забуваєш про свої комбінації. Там не завжди добре, коли ти працюєш з комбінаціями… Якщо комбінація з ногою – то так, а якщо комбінація чисто руками, то борці занирюють під ті руки… До речі, коли я рухалася раніше у класичній боксерській стійці, мене відразу збивали з ніг, і я з того часу намагалася змінити щось, присісти на ногах… Мене довго навчали, щоб не стрибати, а більше переміщуватися, рухатися практично навприсядки.
– Ваш тато – тренер з боксу. Які він вам дає рекомендації відносно UFC? Це вище його розуміння чи він добре розбирається в цьому, як і в боксі?
– Мій тато вже у поважному віці. Коли я пішла в інститут, він вже тоді припинив тренувати… Але він завжди мене підтримував, коли я дзвонила, жалілася, що все болить, що більше не можу – заспокоював мене. Радив обезболюючі, адже в Америці не все можна купити, тільки в російських аптеках, і то під замовлення.
Загалом, мене батьки рятували, я їм телефонувала кожен день, чоловік мені допомагав – він у мене взагалі займається реабілітацією, відновленням, масажі мені постійно робить, готує їсти, він також дієтолог. Ось ця підтримка рідних мені дуже сильно допомагала.
– Ви сказали, що в США займалася у різних тренерів. Є контраст із європейськими традиціями?
– Зараз у мене дуже хороший тренер: коли мені порізали око на бійцівських спарингах, дуже переживав, допомагав, радив, що робити… Я тоді три дні сиділа вдома, він мені писав по кілька разів на день, цікавився, як око, як самопочуття, переживав… Але не всі тренери в Америці такі. В American Top Team все відбувається так – ти приходиш, сам обираєш собі тренера, приглядаєшся впродовж кількох місяців, можеш поміняти, якщо треба. Сам збираєш собі команду. Тренер мені навіть допомагав з квартирою, коли були у мене проблеми.
«Ціль на 2020 рік – провести другий бій після бразильського шоу»
– Що скажете про перспективи уродженця України Микити Крилова у UFC? Як у нього справи, як він виступив на цьому турнір в Бразилії?
– Він добре виступив, бився з Джоном Уокером. Крилов взагалі добре проводив усі бої UFC, багато вигравав достроково. У нього хороші перспективи. Він хлопець спокійний, постійно сконцентрований на тренуванні. Він казав, що йому дуже сподобалася American Top Team, він хотів би і далі продовжувати там тренуватися. Ну, сподіваюся, що у нього все вийде, може, стане чемпіоном UFC. Було б круто, якби хтось із наших цього досягнув… Я теж прагну чемпіонський пояс, але розумію, що мені ще треба кілька виграшних боїв провести, аби ввірватися у топ-10, а там уже можна говорити й про титул.
– Вам дали нікнейм в організації – Iron Lady. Задоволені? Він відповідає вашому характеру, вашому стилю бою?
– Так, я така й є. Я спокійна… У нас у спортзалі багато дівчат, які постійно на емоціях… А я спокійна. Коли я на спарингах, я можу навіть не моргати, стою залізно. Можна сказати, що мій нікнейм мені підходить. Характер у мене теж залізний.
– Які ваші плани на 2020 рік? Після корона-паузи UFC вже працює на повну силу. Скільки вам приблизно часу треба на відновлення і чи плануєте ще цього року бої?
– Я дуже хочу, щоб у цьому році у мене було два бої. Я розумію, що треба просто відпочити, бо якщо я зараз почну тренуватися, то потім обов’язково щось трапиться. Я один раз вже таку дурницю зробила – не відпочивала, лише тренувалася, і тому в мене починалися потім травми. Зараз треба дати відпочити суглобам, психологічно відпочити, тому що ця напруга потребує паузи. Навіть-от у Флориді мені було дуже важко психологічно, фінансів не вистачало, треба було готуватися, їздити багато, ще й квартира дуже дорога, харчування… Чоловік намагався мені максимально купувати органічну їжу, щоб я не отруїлася нічим, ми з ним ходили на підробітки. Ось після цього мені треба відпочити, і я дуже хочу, щоб до кінця року я провела бій – десь у жовтні, може, трохи пізніше, але зробити це.
ЗАЛИШИТИ Коментар