Володимир Сидоренко: «Під час спортивної кар’єри слово Енергодар було написане на моїх шортах»

Володимир Сидоренко: «Під час спортивної кар’єри слово Енергодар було написане на моїх шортах»

Минуло рівно 20 років після Олімпійських ігор у Сіднеї, на яких Національна збірна України з боксу виступила напрочуд вдало, вигравши п’ять олімпійських нагород. За загальною кількістю медалей (дві срібні і три бронзові) та Олімпіада досі є рекордною для боксерів нашої держави.

Капітаном української збірної на той час був уродженець міста Енергодар Володимир Сидоренко, який претендував на найвищу сходинку п’єдесталу пошани, у підсумку ж увійшов в історію як бронзовий призер Ігор-2000, а згодом – і чемпіон світу у професійному боксі за версією WBA.

Наразі Володимир Петрович збирається реалізувати себе у новій якості, балотуючись на майбутніх місцевих виборах на посаду міського голови Енергодара від партії «Слуга народу». В інтерв’ю офіційному сайту ФБУ Володимир Сидоренко поділився спогадами про Олімпіаду в Сіднеї, розповів про життя після закінчення спортивної кар’єри, а також розкрив свої найближчі плани на виборах мера Енергодара.

Володимир СИДОРЕНКО. Досьє

Народився 23 вересня 1976 року в Енергодарі (Запорізька область).

Вихованець тренера Володимира Манзулі.

Заслужений майстер спорту України. Екс-капітан збірної України з боксу.

Переможець чемпіонатів світу серед військовослужбовців 1995, 1997, 1999 р.р.

Бронзовий призер літніх Олімпійських ігор 2000 року. Чемпіон Європи 1998, 2000 р.р. Срібний призер чемпіонату світу 2001 р.

У професійному боксі – чемпіон світу за версією WBA (2005–2008).

Нагороджений Президентом України орденом «За мужність» III ступеню.

Почесний житель Енергодара.

– Які найбільш яскраві спогади залишилися від Олімпійських ігор у Сіднеї?

– Почну з того, що готувалися до самих змагань у досить складних умовах. 20-годинний переліт, інший кліматичний пояс – все це не могло не вплинути на підготовку. По прибутті до Австралії перехворіло пів-команди українських спортсменів.

Але все ж боксери – люди загартовані. У нас була класна збірна, як то кажуть, добре «накатана». Тоді протягом кількох років ми видали серію вдалих виступів на важливих турнірах – чемпіонатах світу, Європи… Перед поїздкою на Олімпіаду в Сідней також розуміли, що хтось повинен «вистрілити». І те, що були медалі, для нас було очікувано. На жаль, нікому не вдалося завоювати «золото». Хоча, вважаю, у мене і моїх партнерів були серйозні шанси зійти на найвищу сходинку п’єдесталу. Але десь не пощастило, а десь свою роль зіграло не зовсім об’єктивне суддівство.

Ось я, наприклад, із самого початку отримав дуже непросте жеребкування. У першому  бою моїм суперником був титулований мексиканець, якого я у підсумку переміг. Йшов далі, як то кажуть, напролом до своєї цілі. Був налаштований лише на медаль, і бажано – «золоту». Завершив змагання з «бронзою», але це теж величезне досягнення. І взагалі п’ять командних нагород – успіх, яким можна пишатися.

– Що відчували у момент, коли на вашу честь підіймали прапор України?

– Гордість за себе і за всю команду! Адже не лише ти віддаєшся тренуванням. Так само протягом багатьох років поряд з тобою працюють твої тренери, партнери, лікарі… На тебе працює ціла команда людей, які тобі довіряють, і цей результат не лише твій, але й усього колективу. Відзначу, що для мене було великою честю бути капітаном збірної. Щасливий, що партнери довірили мені цю роль.   

– Як святкували успіх у Сіднеї?

– Ми настільки були задоволені своїм результатом, що всією командою збігли з церемонії закриття Олімпійських ігор, прорвавшись зі стадіону через кілька кордонів охорони. А святкували завоювання медалей у ресторані «Планета Голлівуд», який належить відомій світовій мережі. Його відкривали зіркові американські актори Арнольд Шварценеггер і Сильвестр Сталлоне. У кожному великому мегаполісі наша команда намагалася побувати в подібному закладі.

– Яким спортивним досягненням пишаєтесь більше – олімпійською медаллю або тим, що кілька років поспіль володіли титулом чемпіона світу WBA у професійному боксі?

– Можна сказати, що олімпійський і професійний бокс – це два різних види спорту. Думаю, ці досягнення для мене рівноцінні. І до медалі Сіднею, і до поясу Всесвітньої боксерської асоціації (до речі, це найстаріша версія серед усіх) йшов досить тривалий час.

– Чим займалися далі, по завершенні кар’єри спортсмена?

– У 2000-х та на початку 2010-х років жив у місті Севастополь, де відкрив школу боксу братів Сидоренків. Там чимало часу віддав популяризації нашого виду спорту. Ми з Валерієм організовували турніри на призи братів Сидоренків. Також проводили змагання на призи Олімпійського союзу боксерів України. Я тоді був президентом цієї організації.

Потім кілька років я провів у Києві, працював генеральним секретарем Київської міської федерації боксу. Зрештою перейшов на державну службу, зокрема, очолював державне підприємство, що було підзвітне Міністерству молоді та спорту України.

А зараз я повернувся у своє рідне місто Енергодар. Те, що не встиг втілити в життя в столиці, хочу зробити тут. Тому балотуюся в мери Енергодару, представляючи на виборах партію «Слуга народу». Мій брат Валерій Сидоренко, у свою чергу, балотується в міську раду від цієї ж партії.

– Не сумніваємося, що велика увага у вашій програмі приділена розвитку спорту у місті. Що плануєте зробити для розбудови спортивної інфраструктури і підготовки спортсменів в Енергодарі?

– Як мер міста, робитиму все від себе залежне, щоб спортсмени і тренери мали нове спортивне обладнання і тренувалися у сучасних залах. У нашому місті вже давно функціонує школа боксу, яка носить ім’я нашого з Валерієм тренера – Володимира Романовича Манзулі, якого, на жаль, вже з нами немає. На базі цієї школи я хотів би створити олімпійський центр підготовки спортсменів, де б займалися не тільки боксери, а й представники багатьох інших видів спорту. У нас у місті є чудові традиції з підготовки веслувальників-байдарочників, борців, яким зараз необхідно створити кращі умови для тренувань.

Мрію, щоб у наше місто приїжджали тренуватися олімпійські збірні України з різних видів спорту. Для цього у нас будуть функціонувати сучасний готель, басейн, що відповідає сучасним нормам, багатофункціональний спортивний зал, фітнес-центр. Хочу залучити у місто інвестиції, щоб нашими спортсменами пишалися!

– Відчуваєте себе в Енергодарі відомою особистістю?

– Нехай це звучить дещо грубо, але мене тут впізнає кожна собака (посміхається). Я люблю пересуватися по місту на велосипеді, знаю, чим живе Енергодар. Коли щодня спілкуюся з людьми, до мене приходить розуміння того, як зробити життя у місті краще.

Завжди пишався тим, що я енергодарець. Під час моєї спортивної кар’єри слово «Energodar» було написане навіть на моїх боксерських шортах. На вулицях мене завжди зустрічають привітно. Для мене велика честь жити і працювати в цьому місті. Наразі я хочу увійти в історію не лише як почесний житель Енергодара, але й бути корисним і ефективним, працюючи вже у новій якості – мера.

– Напевно, одне з популярних запитань до вас… Виборці не плутають вас з вашим братом Валерієм, з я ким ви зовні схожі як дві краплі води?

– Знаєте, тут навіть на високому рівні часто доходить до курйозів. Нещодавно спілкувалися з Офісом Президента за допомогою Skype-зв’язку. А там чоловіки з гумором. Кажуть: «Ви так схожі між собою, що, виходить, у міста буде два мери» (посміхається).

Та, якщо серйозно, саме завдяки своєму брату я, можна сказати, вирішив спробувати себе в політиці. Він більш досвідчений за мене в цій сфері, чимало користі приніс, працюючи депутатом міськради. Ось і я не хочу підвести велику кількість своїх земляків, які мені довіряють. Та головне – не хочу підвести себе і свої принципи.     

– Кілька тижнів тому ви з братом мали розмову і з самим головою держави під час його приїзду у Запорізьку область. Йому вдалося вас розрізнити?

– По-перше, ми з Володимиром Олександровичем знайомі давно. У перші роки існування програми «Вечірній квартал» нас з Валерієм та інших відомих боксерів часто запрошували на зйомки цієї передачі. З тих пір тісно дружимо з артистами цього колективу. Отже, пан Президент одразу впізнав нас! Спілкування, як завжди, було цікавим.

– Що ще, крім відкриття олімпійського центру підготовки, є у ваших планах стосовно розвитку міста?

– Я жив у багатьох крупних містах за кордоном – Лос-Анджелесі, Гамбурзі та інших. Перейматиму досвід цих міст стосовно розвитку інфраструктури – шкіл, дитсадочків, дитячих і спортивних майданчиків. Відзначу, що у нашого міста зараз достатньо великий бюджет, але я бачу чимало недоліків у його реалізації. Для того, щоб реалізувати все те, що задумав, потрібна хороша команда.

Взагалі хороша команда потрібна будь-де – як у боксі, так і в політиці. Меру необхідно буди гарним менеджером і ефективно розподіляти людей на посади відповідно до їх вмінь. До моєї команди входять чудові спеціалісти, професіонали своєї справи. Тому я впевнений, що усі ми принесемо чимало користі жителям Енергодара і ніхто не пошкодує про свій вибір.  

Валерій Сидоренко (чемпіон Європи 2000 року, кандидат у депутати міської ради м. Енергодар, член команди Володимира Сидоренка у передвиборчій кампанії на посаду мера Енергодара):

«Ми з Володимиром чимало досягли у спорті і, як сильні особистості, не звикли програвати. Мій брат був капітаном збірної України з боксу. Він володіє чудовою якістю – згуртовувати навколо себе різних людей. Впевнений, що це допоможе йому проявити себе не лише в спорті, але й в політиці. Наша команда, яка зараз активно формується, буде складатися лише зі справжніх професіоналів, які покращать життя громадян у всіх сферах – медицині, спорті, комунальному господарстві та інших.

Володимир Сидоренко приніс Енергодару багато слави і, як почесний житель нашого міста, просто не зможе зрадити інтереси своїх співгромадян. Особисто я вірю в успіх брата на виборах міського голови».

ЗАЛИШИТИ Коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.