У рубриці «Портрет чемпіона» – знайомство з Микитою Горбатенком, одним з провідних молодих українських боксерів, чемпіоном Європи-2020 серед молоді в категорії до 91 кг.
Оплески преси та вболівальників, квіти, урочисті слова від фахівців боксу – молодіжну збірну України заслужено віншували ще в столичному аеропорту, куди тріумфатори молодіжного чемпіонату Європи повернулися з 15 медалями. Це найкращий виступ українських боксерів за всі часи незалежності та друге загальнокомандне місце на континентальній першості серед молоді, яке прийняла цієї осені Чорногорія.
Одним з героїв Будви став Микита Горбатенко з Харківщини. Блискучий виступ на турнірі він завершив перемогою над росіянином Владиславом Комаровим, здобувши «золото» у ваговій категорії до 91 кг. Щоб намалювати портрет чемпіона, ми поговорили з Микитою про бокс і про те, що навколо боксу. А почали бесіду, звичайно, із привітань.
– Передусім, прийміть привітання зі здобуттям звання чемпіона Європи серед однолітків. Хто встиг привітати з цим досягненням? Кому встигли показати золоту медаль?
– Дякую за привітання! За останні три дні чую десятки, скоріше, навіть сотні привітань у соціальних мережах. Що дивно, пише багато незнайомих мені людей і це надзвичайно приємно! На власні очі мою золоту медаль, крім, звичайно ж, членів збірної побачили поки що тільки родичі. Але все ще попереду, адже після повернення ще минуло зовсім небагато часу.
– 15 медалей – чудовий показник всієї збірної України. А як ви оціните ударний виступ збірної в цілому? Хто із хлопців заслужив на більше, хто приємно здивував?
– Збірна 2020 року, безумовно, показала відмінний результат, але ми зупинилися в кроці від першого загальнокомандного місця. Це змушує зробити деякі висновки, адже в технічному плані хлопці були готові на більше.
– Які враження від організації та проведення чемпіонату Європи в Будві? Все було на рівні, чи були якісь підводні течії?
– Варто відзначити, що Будва грамотно організувала чемпіонат Європи на тлі пандемії Covid-19. Все було на найвищому рівні, запобіжні заходи дотримані, і, вважаю, Чорногорія може бути яскравим прикладом для інших країн в плані проведення міжнародних змагань під час карантину.
Мене особисто ця країна здивувала красою природи, це щось! У дні відпочинку ми гуляли вздовж узбережжя, насолоджувалися звуками моря і масивністю гір, це дозволяло відволіктися від переживань.
Ясна річ, ми, українські боксери, відчували підтримку нашої делегації. Окремо подякую керівникам команди, це Поліна Штифура та Антон Чередниченко, за швидке і своєчасне вирішення організаційних моментів.
– Можна сказати, що цей турнір пройшов для вас на одному диханні. Від стартового бою до фіналу з росіянином Комаровим – перемоги. Який із суперників виявився найважчим? В якому з боїв довелося, як-то кажуть, боксувати через «не можу»? На вольових якостях?
– Чемпіонат пролетів неймовірно швидко, це точно! Дні перегорталися, як сторінки книги. Не можу виділяти якогось конкретного суперника, адже кожен бій був по-своєму складним і, безсумнівно, важливим. Щодо мене, мого ставлення та затрати сил, то я завжди викладаюся на всі 100%.
– Познайомте нас, будь ласка, з вашим шляхом у боксі. Коли розпочали боксувати? Хто ваш перший тренер?
– Боксом я почав займатися наприкінці 2015 року. Людина, завдяки якій я звернув увагу на цей вид спорту, мій дядько. В ринг уперше вийшов у другій половині 2016 року.
Всі п’ять років, що я в боксі, моїм незмінним тренером є мій батько. Я не вважаю себе вихованцем якоїсь із шкіл. Мене виховав Г.С.Горбатенко. Він – мій мотиватор, психолог, лікар, дієтолог, найближчий друг і великий стратег.
– Чи були у вас у родині спортсмени і як рідні сприйняли ваш вибір – серйозно зайнятися боксом?
– У моїй родині всі в минулому спортсмени. Сім’я для мене – найнадійніша підтримка в житті. Хоча в нашій родині, до мене, схильностей до боксу ні в кого не було. Батько є майстром спорту СРСР з сучасного п’ятиборства і срібним призером чемпіонату світу з бодібілдингу. Мама і старший брат довгий час займалися плаванням, а молодший брат займається футболом.
– У кого тренуєтеся зараз?
– На даний момент мої тренування з боксу проходять в Школі вищої спортивної майстерності міста Харків під керівництвом Г.С.Горбатенка, С.П.Данильченка і В.А.Ярового. Завдяки їхньому професіоналізму я продовжую вдосконалюватися в боксі.
– Що нового освоїли за останній рік і як підтримували потрібний рівень готовності, зважаючи на карантинні обмеження?
– Карантин вніс серйозні корективи в мій тренувальний процес. Тільки за рахунок зусиль старшого тренера збірної України О.Б.Кудінова та за всебічної підтримки ФБУ було проведено ряд підготовчих зборів, які дозволили підтримати форму для участі спочатку в чемпіонаті України, а пізніше – максимально якісно підготуватися до ЧЄ в Чорногорії.
– Хто є для вас прикладом у боксі?
– Для мене не існує ідеалу, але мої симпатії на боці Майка Тайсона. Він символізує агресію в ринзі, подібний стиль роботи мені прищеплює мій тренер.
– До чого прагнете в боксі та які будуть плани на наступний рік? Які турніри плануєте додати собі в календар?
– Пріоритетом на наступний рік є чемпіонат світу.
ЗАЛИШИТИ Коментар