Наш співбесідник – автор Державного земельного кадастру України, науковець, політик і чиновник високого рангу, який займався боксом і розвивав бойові мистецтва в різних країнах – від України до Китаю.
Досягнення Сергія Тимченка в розбудові державного управління та впровадженні інновацій управління земельними ресурсами вражають. Їх навіть вивчають за кордоном, свідченням чого є те, що Сергій Михайлович часто виступає з лекціями в університетах і парламентах провідних країн. Тимченко здобув п’ять дипломів про вищу освіту в різних царинах і багато років присвятив державній службі.
Струнка постава та вольовий характер видають в ньому людину, що не чужа спорту. Тимченко пройшов школу боксу, був першовідкривачем ММА для Китаю, розвинув у Гонконзі власну промоутерську компанію, яка брала під опіку 20 тисяч бійців по всьому світу. Про свою роботу та захоплення, а також про пройдений шлях, Сергій Тимченко розповів прес-службі Федерації боксу України.
Сергій ТИМЧЕНКО. Спортивне досьє
Народився 29 липня 1972 року у Красному Лучі (Луганська обл.).
З 6 років займається боксом. Чемпіон УРСР з боксу 1984, 1985 рр.
У 2006—2012 рр. — голова Ради опікунів федерації боксу Львівської області. У 2012—2017 рр. — голова Ради опікунів ММА. У 2008—2015 рр. — засновник бійцівського клубу «Сила Вуданг» в Китаї (TIM CHEN CO).
– Насамперед питання по нашій, боксерській, темі. Як ви прийшли в бокс і чому почали ним займатися?
– Я родом з маленького донбаського містечка – Красний Луч Луганської області, і у нас шанують сильних, вольових людей, з характером. Був у нас тренер з боксу – Купріянов, я до нього потрапив у шість років і серйозно займався. Боксував у середній ваговій категорії, де більше всього суперників. Мої успіхи в боксі, взагалі-то, скромні, писати про них не варто…
– Ну чому ж? Два звання чемпіона УРСР серед ровесників – це досить солідно!
– Скажімо так, в мій час було дуже багато бійців, які були значно талановитіші за мене. Я вигравав за рахунок наполегливості, тому що працював більше за всіх. А талант, обдарованість – вони інколи розслабляють. Тому що коли людині багато що вдається з самого початку, то в неї виникає питання: навіщо багато працювати?
В мене було інакше. Я займався перед тренуванням, на тренуванні, після тренування… До залу мені треба було йти кілометрів десять, і я пробігав цю дорогу, тому що хотів серйозно тренуватися, покращити себе. У мене була складна родина: не склалися стосунки з батьком, з яким у мене була велика конфронтація. Тож я покинув дім. Не зі слів знаю, як це – спати на теплотрасах чи втрачати свідомість від голоду.
Воля, цілеспрямованість – ці якості дуже допомагають у житті. Моя основна кар’єра – вона не спортивна, проте, безперечно, розвинути характер бокс допоміг.
– Розкажіть про своє подальше становлення.
– З 13-річного віку, коли я залишив дім і школу, до 20 років довелося бродяжити. Та все ж – зібрав грошей, найняв собі репетиторів і в підсумку поступив в університет на бюджет, здобув державну стипендію. Загалом, закінчив п’ять університетів – здобував знання з різних сфер, навчався вести справи. В 25 років я заснував фірму закритого циклу, яка одночасно займалася металургією, машинобудуванням, вугіллям – і вже в той час я став доларовим мільйонером. З одногрупниками ми брали метал з відстрочкою платежу, робили конвеєри на Краснолуцькому машинобудівному заводі, постачали шахтне устаткування на рудні підприємства, відштовхували вугілля. Це принесло вже в перші шість місяців, за один сезон, перший серйозний прибуток.
Потім я балотувався у Верховну раду – трішки не вистачило голосів, хоча в рідному місті за мене віддали голоси більше 40% населення. Мені не вистачило 3 тисяч голосів для перемоги в 27 років. І хоча мене «банкротили», на мене звернуло увагу керівництво області. Мені запропонували взяти участь у партійному будівництві – був у мене і такий успішний досвід. Я стояв біля витоків відомої парламентської сили.
Працював першим заступником генерального директора Держпідприємства Центру державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах. Мав пропозицію стати заступником Київського міського голови, проте вирішив очолити Головне управління контролю над благоустроєм столиці при Київській міськдержадміністрації, де себе добре проявив. Великим досвідом для мене стала робота в РНБО, після чого працював у якості керівника технічних програм, першим замом та керівником «Центру державного земельного кадастру».
З 2011-го по березень 2014 року я очолював Державне агентство земельних ресурсів України. На цій роботі мені вдалося реалізувати свої знання та задуми. Сміливо можна сказати, що на той момент Україна в плані упорядкування земельних ресурсів і створення інноваційного Держкадастру йшла в ногу з провідними країнами й навіть попереду них. Підтвердженням цьому є те, що сім років я працював членом Кадастрової палати ООН, разом із Світовим банком створював Електронний державний земельний кадастр України, який ви і зараз можете бачити в Інтернеті.
Я продовжував свою освіту, видав наукові роботи, визнані в науковому співтоваристві світу. Наприклад, такі роботи, як «Україна – гарантія продовольчої безпеки Євросоюзу». Я став першим політиком із всіх країн колишнього СРСР, що двічі виступав у Британському парламенті. Видатна подія! Хоча я виступав і у багатьох парламентах інших країн, та саме ці виступи особливо запам’яталися, і хотів би їх виділити.
– А як спорт поєднувався з вашою зайнятістю в науковій і державотворчій діяльності?
– Я ніколи не забував про спорт. Бокс, бойові єдиноборства – це життя, особливий вид занять, який розвиває і тіло, і душу. Свого часу я був головою наглядової ради ММА, і завдяки своїм зв’язкам вдалося організувати в Китаї перший професіональний клуб у цій країні. До нас ММА в Китаї не було взагалі!
Уряд Китаю виділив мені арену на 6 тисяч чоловік, я переобладнав баскетбольні зали та центральну арену для телетрансляцій. Ми підписали угоду з крупною шанхайською телевізійною компанією, яка транслює програми на дві треті Китаю! Це мільярдна аудиторія! І вражаючі умови для спортивного бізнесу!
Тренерський штаб, який ми підібрали з європейських і місцевих фахівців, був настільки компетентним, що наших тренерів просили займатися з місцевим спецназом і спецслужбами. Успіхи були великі – приходили різні бійці, з різними школами, і ми знаходили в них іскрицю таланту, яку могли розвивати.
Завдяки контракту з телевізійниками, про який я згадував, наші турніри транслювалися на величезну аудиторію. Ми проводили майже щоденно турніри – періодично найвищого рівня, за участю супер-професіоналів, в інші дні – за участю бійців-початківців, і це знаходило великий відгук у китайських глядачів. Там, де є власні древні бойові мистецтва високого рівня, з інтересом ставляться до таких творчих, інноваційних видів змішаних єдиноборств, як ММА.
– Існує стереотип, що китайці – невисокі, але міцні. Проте ми бачимо приклад баскетболіста Яо Міня з велетенським зростом – легенди НБА. А які з них бійці?
– Взагалі, щодо китайців багато несправедливих, неправдивих стереотипів. Європейці помилково думають, що китайці – дурні, а Китай – країна дешевого ширпотребу. Але це народ з великою історією та мудрістю.
Щодо китайців, то вони дуже різні. Жителі півдня країни – невисокого зросту. Люди, що живуть ближче до півночі, до кордонів із колишнім СРСР, – значно вищі, нарівні з середніми європейцями.
Щодо китайських бійців, то, хоча ми тоді тільки знайомили їхню країну з ММА, місцеві вирізнялися добре поставленим ударом, хорошою ударною силою. У китайських бійців неймовірна мотивація – я їх можу порівняти тільки зі спортсменами з кавказьких республік, які, коли їдуть на змагання, то якщо не займуть першого місця – не можуть повернутися в своє рідне село. Приблизно так і у китайців.
Їхня працелюбність вражає. Якщо ударна частина у них була поставлена прекрасно, то треба було тільки вчити їх боротися. Я привіз достатню кількість тренерів, які навчали китайців боротися – і ми робили професіональних бійців досить високого рівня, які були успішними в змаганнях.
Ми задіювали різних бійців – не тільки, до речі, китайців. У цьому був свій інтерес. Скажімо, камерунець Дональд Нджатах, з яким ми дружили й тісно співпрацювали, свого часу переміг Джеффа Монсона, коли той якраз прийняв російське громадянство.
Ми з Дональдом прилетіли в Камерун, і там я побачив, як зустрічають національних героїв! Нас із ним пронесли на руках кілька кілометрів – ми зустрілися з президентом країни і міністрами. Нджатах на той момент здобув неймовірну популярність на батьківщині, і мені було дуже приємно, що він настільки прославився.
– Як називалася і де базувалася ваша академія ММА?
– Це був спортивний клуб Tim Chen Co (Тім Чен Компані), який базувався в місті Шеньчжень, відомому тим, що там свого часу проводили Всесвітню Універсіаду. За умовами китайського законодавства іноземець не може відкрити сам свою фірму – йому треба брати в партнери китайця на умовах 50/50. За порадою міністра спорту Китаю, я заснував Tim Chen Co з одним місцевим спортсменом і успішним бізнесменом.
Ми вирішили, що не будемо робити окремий турнір, а додамо ММА в існуючий турнір «Куньлун». І це все почало приносити великі гроші. Але як тільки вони прийшли, все закінчилося сумно: КДБ Китаю прийшло до мене й попросило впродовж п’яти днів залишити територію країни, хоча я й платив великі податки. Коли я запитав, чому, мені сказали: «Китай – для китайців». Умови такі: якщо бізнес заснований на імпортно-експортних операціях, він може існувати, але якщо я веду справи на внутрішньому ринку Китаю, то іноземцю там не місце.
Tim Chen Co існує, мабуть, до цих пір, але без Тимченка. Так я втратив величезні гроші. Втім, добре, що у мене є авторські наукові роботи, досвід, ім’я та репутація. Зараз мій доробок поширюється на весь світ.
– ММА – це окремий великий світ. А ви знаєте його зсередини, отримали нагороду Союзу ММА. Розкажіть про своє знайомство з його легендами.
– Мені приємно, що легендою ММА є Федір Ємельяненко – уродженець Донбасу, Рубіжного, мій друг. Знайомі ми особисто з ним давно. Він боровся, а коли починав виступати у Фрі-файті, тільки тоді почав вчитися боксу. Його почали тренувати, поставили удар – і разом з тим даром до боротьби, який у ньому закладений, ми отримали такого майстра. Що я можу сказати про Федора? Великий чоловік, який не знає страху. Працелюбний фанат, який живе спортом і буде жити ним завжди. Сила волі та духу зашкалює. Він, як і Нурмугамедов, дуже релігійна людина. Добропорядний християнин.
– Бокс як вид спорту – що він дає людині, яка займається ним для себе?
– Я скажу так: життя постійно вимагає проявлення сили. Ти повинен бути готовий битися, відстоювати себе. Якщо ти не вмієш відстояти себе – тебе зламають так сильно, що ти не станеш особистістю й не матимеш майбутнього. Тому чоловік повинен вміти битися, тримати удар – в рівних пропорціях. Тому бокс – це школа життя. Тут ти вчишся дисципліни, характеру, відповідальності.
Я, коли заснував свій спортклуб Tim Chen Co в Китаї, займався на рівні з профіками. Виходив на спаринги з ними – звичайно, з поправкою на вік, але все ж тримав удар. Силова підготовка, фізична форма – це невід’ємні атрибути успіху.
– Яка людина справила на вас найбільше враження в особистому спілкуванні?
– Я відразу можу назвати двох людей, з якими мрію зустрітися. Фанатію від Олександра Усика та Василя Ломаченка. Я стежу за ними в соцмережах. Це великі спортсмени, генії своєї справи, при цьому вони прості, людяні – зі зрозумілими мені життєвими цінностями.
А щодо людей, яких уже зустрічав, то від кожної особистості, з якою ти перетинаєшся, треба переймати ті чи інші кращі якості. В цьому плані розумна людина робить правильні висновки з кожної зустрічі. Тим більше, коли доля радує знайомством зі знаменитими спортсменами, науковцями, політиками. До цих людей варто прислухатися, спілкуватися з ними, вести діалог і навіть дискусії. В таких бесідах виникають нові ідеї та істина.
– Чим займаєтеся зараз?
– Нещодавно повернувся на батьківщину через шість років, які провів за кордоном – у Китаї та США. Протягом останніх двох років працював в Америці на запрошення Міжнародного інституту стратегічних земельних реформ, що функціонує на базі Принстонського університету. Займався розробкою фундаментальної наукової праці про Україну. Наразі її завершив і працюю над її імплементацією в нашій країні.
ЗАЛИШИТИ Коментар