Срібна призерка Євро-2020 серед молоді Марина Стойко: «Неможливо перемогти того, хто не здається!»

Срібна призерка Євро-2020 серед молоді Марина Стойко: «Неможливо перемогти того, хто не здається!»

Наше інтерв’ю з призеркою Чемпіонату Європи серед молоді-2020 Мариною Стойко, яка в напруженій боротьбі здобула срібну медаль – одну із 15-ти нагород нашої збірної.

Півтора десятки медалей – це рекорд української «молодіжки» за всі роки Незалежності. Потужно, зокрема, виступили й наші дівчата, які завоювали шість нагород – по три срібних і бронзових. У ваговій категорії 64 кг, де була досить серйозна конкуренція та напружена боротьба, Марина Стойко здобула «срібло» та загальні симпатії вболівальників.

Ми попросили віце-чемпіонку Європи розповісти про медальний успіх, виступ на Чемпіонаті Європи серед молоді та свою кар’єру в боксі.

– Марино, скажіть, будь ласка, які враження залишилися у вас після Чемпіонату Європи зараз, коли вже був час проаналізувати виступи?

– Враження дуже позитивні, адже ми посіли друге місце за кількістю медалей і досягли найкращого результату за всю історію виступів збірної України серед молоді на чемпіонатах Європи.

– А щодо свого виступу? Було передчуття перед поїздкою в Чорногорію, що повернетесь не з порожніми руками?

– Я в собі була впевнена, бо знала, що неможливо перемогти того, хто не здається. Поставила собі за ціль, що буду боротись до кінця, що й сталося. Провела на турнірі три бої. Не можна, сказати що якийсь був легшим, ніж інші. Всі були дуже важкі. Суперниці також дуже сильні, але, мабуть, завдячуючи моєму незламному духу та вірі в себе, я змогла вибороти «срібло».

– Ця медаль континентальної першості – ваше найбільше досягнення в боксі?

– Напевно, так. За чотири роки, що я займаюся цим видом спорту, звання віце-чемпіонки Європи серед молоді – це найбільша вершина, якої вдалося досягнути. Але спинятися не можна. Зараз будемо готуватися до Чемпіонату України до 22-х років, а потім хочеться гідно виступити і на чемпіонаті світу.

– Зважаючи на особливості нашого часу, чемпіонат Європи в Чорногорії був організований вдало?

– Так, умови були досить суворими через Covid-19. Ми всі ходили в масках і максимум по двоє. Усім учасникам турніру повідомили: якщо помітять за порушенням карантинного режиму, зроблять попередження, а на другий-третій раз можуть і дискваліфікувати. В номерах дозволялось перебування не більше двох осіб. Ну що ж поробиш… Врешті-решт, ми всі прибули на турнір, щоб гарно виступити, а не поставити під сумнів свій результат через порушення правил.

А загалом, всі умови для проживання та тренувань були організовані на найкращому рівні. Я була дуже приємно вражена красою Чорногорії, це було неможливо передати словами. Дуже приємно, коли спортивні змагання відбуваються в місцях з такою чудовою природою, як у Будві – це додає наснаги при підготовці до виступів.

– Хто привітав вас із вашим досягненням?

– Було дуже приємно, коли зустріти мене в аеропорт приїздила директор Департаменту молоді та спорту м. Києва Юлія Хан. Також мене привітав та сам особисто підтримував у Будві президент Федерації боксу Києва Кирило Валерійович Шевченко. Дуже вдячна моїм рідним, сім‘ї, друзям, знайомим, які вболівали та писали мені слова підтримки. Це мене надихало та мотивувало відстоювати свою країну.

По приїзду, передусім, відвідала свій рідний зал, в якому тренувалася, щоб досягти цих висот. Вдячна всім, хто мене підтримував та допомагав. Зараз, на жаль, цей зал хочуть у нас відібрати… На чемпіонаті Європи билася за медаль, а тепер відстоюю свій зал, щоб було де тренуватись. Там зараз відключили опалення, у приміщенні +10, і навіть за таких умов боксери все одно проводять заняття.

– А як для вас починався бокс?

– Вперше на бокс мене привела моя сестра Юлія Стойко, призер чемпіонату світу. Вона мене познайомила з нашим тренером – Дмитром Бутунцем, який і досі зі мною займається. Найбільш розповсюджене запитання, яке мені задають: «Чому саме бокс?».

Відповідаю: «Точно не від солодкого життя». Ходили з сестрою на те, що було безкоштовне, бо в батьків не було можливості заплатити за секцію. Ми з небагатої сім‘ї, 10 років прожили в гуртожитку. Грошей ледве вистачало на харчі, часто нас годував тренер з його дружиною. У моєму житті тренер для мене став одночасно батьком, мамою, наставником і другом. Він про мене часто більше знав, ніж мої рідні батьки. Ця людина зробила великий внесок в моє життя, за що я йому і вдячна.

– Що для вас бокс?

– Характер, сміливість, сила. Це – справжня школа життя.

– А хто ваш зразок у боксі? До чого прагнете в цьому мужньому виді спорту?

– Мій улюблений боксер серед українців – це Олександр Усик, а загалом захоплююсь також Саулем Альваресом, Роєм Джонсом, Райяном Гарсією. Серед дівчат подобається Кларесса Шилдс, яка у 18 років стала олімпійською чемпіонкою. Для мене вона великий зразок для наслідування.

– Чим цікавитеся, окрім боксу?

– Люблю танцювати, готую смачні десерти, вчуся грі на гітарі. Але, безперечно, бокс забирає найбільшу частину мого часу. Попереду – нові змагання, а срібна медаль чемпіонату Європи мотивує продовжувати розвиватися та прогресувати.

ЗАЛИШИТИ Коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.