Василь Ломаченко особисто привітав свого земляка Юрія Захарєєва зі здобуттям звання чемпіона світу з боксу – і, таким чином, ми стали свідками справжнього феномену. В одному Білгород-Дністровському районі Одеської області поруч зростали та розвивалися двоє сильних боксерів. Захарєєв у юному віці зробив рішучий крок, щоб вийти на чемпіонський шлях свого великого краянина!
Що особливого робиться на Одещині для такого історичного успіху? Як вдалося бессарабському краю підготувати низку боксерів міжнародного рівня? Хто підтримує місцевий бокс? Про це в інтерв’ю прес-службі ФБУ розповів президент Федерації боксу Білгород-Дністровського району Віктор Андрєєнков.
‒ Вікторе Володимировичу, вітаємо вас із великим успіхом представника вашої федерації Юрія Захарєєва! А коли ви вперше побачили в дії майбутнього чемпіона світу?
‒ Насправді спершу я, звичайно, познайомився з його тренером – Ігорем Юрескулом. Було це вже понад сім років тому безпосередньо у селі Андріївка, де ми були в гостях у його батька, сиділи осіннім холодним вечором, пили чай та планували бізнес. Мене познайомили з Ігорем, і при нашій зустрічі він сказав, що хоче займатися з дітьми, але в селі немає жодного спортзалу. Ми розговорилися з ним і запам’яталася його фраза – «Я хочу виховати олімпійського чемпіона». Ігор сказав цю фразу на повному серйозі, хоча він тільки починав працювати у селі, де немає навіть доріг та світла. Він говорив упевнено, і це в ньому підкупило. Попросив обладнати зал, бо умов не було зовсім, займалися у підвалі без вікон.
З того часу ми почали з Ігорем Юрескулом співпрацювати. Поступово з’явилися його вихованці – спершу брати Молодани, згодом Юрій Захарєєв. Не скажу, що пам’ятаю першу зустріч із Юрою, бачив їх пацанами, але Юрій на той момент нічим особливим не вирізнявся. Молодани досягали більшого успіху, Юра їх наздоганяв, потім у них був конфлікт, і Ігор навіть виганяв Юрія з тренувань – вони побилися після спарингу. Потім пройшов час, і Ігор повернув Юру займатися. Наші ЗМІ звернули увагу, що є такий молодий хлопець, який показує дивовижну швидкість і починає проявляти свій стиль. Можна сказати, що від початку кар’єри ми знаходилися з ним поруч і спостерігали за ним.
‒ Цей рік для Юрія Захарєєва видатний – він став чемпіоном світу серед молоді, чемпіоном України серед дорослих, тепер чемпіоном світу серед дорослих. А якими були перші його перемоги, хто підтримував і завдяки чому вдавалося виїжджати на міжнародні турніри?
‒ На чолі цього успіху стоїть Ігор Юрескул – його тренер. Він не давав спокою всім – ні в області, ні в районі, і навіть мені. Чемпіонат України, перші збори, тренувальні процеси, виїзди на море – він звертався до нас і ми ніколи йому не відмовляли. Виїзди на перші міжнародні турніри – вони були найскладнішими. Коли вони стали переможцями на якомусь міжнародному змаганні, тоді вже федерація підключилася, з’явилися ресурси. А перші виїзди організовували самотужки, обдзвонювали друзів, збирали бюджет і відправляли Юру, Молоданів та інших хлопців на збори та змагання. Перші великі змагання, наскільки я пам’ятаю, були у Марракеші, Марокко. До цього були перемоги на чемпіонатах України серед юнаків, молоді, згодом Європи. А цього року одразу три великі успіхи! Стояло питання, чи вистачить сил провести гідно чемпіонат світу. Тренерський склад ухвалив рішення брати участь – і це було правильне рішення. Були використані раціонально всі сили і умови, внаслідок чого і досягнутий результат.
‒ Сам Юрій зі спортивної сім’ї?
‒ Юра зі звичайної родини, яка мешкає у небагатому бессарабському селищі. Взагалі ми організовували кілька сюжетів про ті умови, де хлопці займаються. Але це більше на тренері, на його здібностях. Він для спортсменів і як батько, і як психолог, і як наставник, і як друг. Якби не тренер, то інших передумов для того, щоб хлопцям вдалося досягти такого рівня, не було. Це підтвердить тільки Захареєв, а й інші його вихованці, найкращі в Україні та призери чемпіонатів Європи.
‒ Поясніть феномен – з вашого району виходить уже другий великий боксер і плюс ще кілька перспективних. Напевно, є якась система роботи, завдяки чому ви не втрачаєте цих талантів…
‒ Головний феномен полягає у максимальній самовіддачі своїй справі, поставленій меті. На моїх очах зростав Василь Ломаченко, ми навчалися в одній школі. Я на три роки старший за нього, ми грали у футбол, а він весь час на тренуваннях. Взимку його батько їхав велосипедом, а Вася ззаду біг босоніж. Його батько працював учителем фізкультури у мого старшого брата, на всіх уроках Василь був поряд – віджимався, підтягувався, виконував якісь навантаження. Тобто це щоденна системна робота з повною самовіддачею. Тут немає суперсекрету, у випадку з Ломаченком – системність тренера. А Ігор Юрескул став для Юрія Захарєєва і наставником, і другом.
‒ А чи є порозуміння з місцевою владою? Чи нормально вона допомагає в розвитку спорту і боксу зокрема? І чи є якісь проекти, які вдасться втілити в плані інфраструктури?
‒ Цього року на прохання Ігоря Юрескула зал вже знаходиться у приміщенні школи. Там є кілька приміщень, маленька спортивна база. По ремонту: цього року через дощі почалося протікання, і ми шукали кошти. Ми зробили ремонт, навколо все зміцнили, адже стіни почали «цвісти». В принципі, останні два-три роки жодне прохання Ігоря не залишається без розгляду, намагаємось йому допомагати. Зараз стоїть питання необхідності спорудження сауни. Думаю, ми почнемо реалізовувати цей маленький проект. Хлопці наші скромні, вони не мають високих вимог. Можливо, навіть дарма, тому що вони заслуговують на більше. У селі немає доріг, світла, інфраструктури. Хто у цьому винен – не тема нашої сьогоднішньої розмови.
А ще бокс у нашому регіоні отримав новий поштовх для розвитку. Дякуємо президенту Федерації Одеської області Халіду Мусаєву за активну підтримку, з його приходом стало значно більше часу та коштів приділятися боксу. Бокс почав розвиватися в області. На хвилі такого успіху, ми маємо плани допомогти боксерам не тільки в Андріївці, а й в області, і в усій країні, привернути увагу до їхніх потреб. Хочемо реалізувати проекти, пов’язані зі спортивною інфраструктурою, та віддячити не лише спортсменам за їхні перемоги, а саме приділити увагу тренерському складу. Вони дуже часто залишаються в тіні успіху і цього процесу, вони недооцінені.
‒ Дуже приємно було бачити як ви всі, земляки з Одещини, вболівали та підтримували Юру Захарєєва під час турніру. Після якого бою у вас особисто з’явилось враження, що медаль точно буде?
‒ Розмовляв із Юрою ‒ найскладнішим, за його словами, був бій із казахом. Я приїхав пізніше, дивився цей бій у трансляції. В очікуванні цього поєдинку багато спілкувався з Ігорем Юрескулом, сподівався, що саме тренер підбере ключик до непростого суперника. Перемога над казахом додала впевненості щодо підсумків чемпіонату. Побачив, що у Юри залишилися сили та енергія продовжувати та провести ще два бої до золота. Півфінальний бій проти азербайджанця також додав упевненості, що фінал буде за нами, бо росіянин Вадим Мусаєв видавався досить виснаженим. Його бій з албанцем був не надто результативним, хоч він і став переможцем.
‒ Що далі? Які ще турніри планує відвідати Юра? І яка у нього мрія?
‒ Ми розпочали інтерв’ю з мрії його тренера – Ігор Юрескул мріяв підготувати в рідному селі олімпійського чемпіона. Ця мрія в них має бути одна на двох, і в такому разі вона обов’язково здійсниться. Ми всі повинні мати таку мрію та про неї думати. Попереду ще три роки підготовки та безліч інших чемпіонатів. Не варто зациклюватися саме цією метою, щоб не прогаяти по дорозі важливі чемпіонати і перемоги. Олімпійської ліцензії наразі немає, її потрібно буде ще завоювати. Потрібно на цьому зосередитись, а олімпійська медаль – це найвищий ступінь любительського боксу.
ЗАЛИШИТИ Коментар