Софія Турбініна — нове ім’я в молодіжній збірній України з боксу, проте доволі впізнаване на її рідній Дніпропетровщині. Ця тендітна, але витривала боксерка опинилась в епіцентрі загальної зацікавленості у минулому році, коли привезла до свого рідного Павлограду відзнаку міжнародного рангу за друге місце в чемпіонаті Європи серед юніорів! Крім того, раніше вона з першої спроби виграла золото чемпіонату України. Ці досягнення мотивували юну Софію працювати з більшою самовіддачею, рухатися далі та вірити у свою щасливу зорю. І ось — вона в складі молодіжної збірної України готується до виступів на континентальній першості в Болгарії!
Пресслужба Федерації боксу України поцікавилася у Софії, яким було її дитинство, хто познайомив її з боксом, а також дізналась про її «солодке» захоплення та плани на майбутнє.
— Софіє, розкажи нам де ти народилась і провела своє дитинство?
— Я народилась у Павлограді, Дніпропетровської області, де мешкаю й донині. Там я провела своє дитинство.Воно у мене було радісним, веселим і щасливим. Я дякую своїм батькам за те, що вони мені подарували таке безтурботне дитинство. Ми багато подорожували, багато де побували, їздили до Тунісу, Єгипту, Туреччини, любили відпочивати в українському Криму…
— А як бокс з’явився у твоєму житті?
— Бокс у моєму житті з’явився не одразу. Перш, ніж вийти на ринг, я спробувала себе в різних видах спорту та іпостасях. Я була дуже активною дитиною, мені важко було всидіти на місці. Коли мені виповнилося три роки, я пішла на танці. Після цього спробувала себе у гімнастиці… Але зрештою зрозуміла, що моє покликання — бокс. Тим паче, що мене підтримав мій батько, який відвів мене на перше тренування. На даний момент, бокс — невід’ємна частина мого життя, і я дуже цьому рада. Тренування допомагають відволіктися від усіх проблем, а виступи на ринзі мотивують тримати себе в тонусі та намагатися стати кращою, ніж учора.
— Ти сказала, що боксувати стала завдяки батькові. Розкажи про своїх батьків…
— Мені дуже пощастило із сім’єю. Батьки завжди підтримують мене у всіх моїх починаннях. Мій тато — хореограф, саме він мені прищепив любов до спорту. Мама — вчитель у музичній школі, вона дуже любить дітей. Коли мені потрібна порада, я звертаюся до мами, а якщо мені потрібна підтримка на рингу — до тата, він вміє налаштувати мене на перемогу. Ще у мене є брат, він також займається боксом.
— З дитинства дівчатка граються ляльками, стрибають в «резиночки». Чим ти полюбляла бавитися в дитинстві?
— У дитинстві мене мало приваблювали іграшки, але мені дуже подобалося брати участь в різних спектаклях, конкурсах і взагалі виступати. Так би мовити, з дитинства мене тягнуло на сцену…
— Чи пам’ятаєш свої перші змагання з боксу?
— Це взагалі дуже цікава історія. Батьки мене віддали на бокс для того, щоб я навчилася постояти за себе. Проте мені так сподобалося займатися боксом, що я не хотіла кидати цей вид спорту. Батьки розуміли, що просто змусити мене залишити бокс не вийде, тому вдалися до певних хитрощів. Вони поставили переді мною умову: або ти виграєш у змаганнях, або закінчуєш з боксом… На жаль, свої перші змагання я програла. Але…в боксі залишилася! Більше того, я прагнула тріумфувати у наступному турнірі! Після цього усім стало зрозуміло, що бокс я не залишу…
— Коли відбувся твій перший успіх на змаганнях Всеукраїнського рівня?
— Це сталося у 2019 році. Тоді я з першої спроби виграла чемпіонат України серед юніорів у категорії 46 кілограмів. Так би мовити, це був мій золотий дебют на чемпіонаті України. Це чемпіонство мотивувало мене працювати ще старанніше. Я тренувалася до сьомого поту. А вже наступного року я отримала виклик до збірної України на чемпіонат Європи серед юніорів.
— Розкажи про свій дебют у юніорській збірній України. Яким став твій перший бій?
— Мій перший бій на чемпіонаті Європи для мене виявився найважчим у турнірі. Моєю суперницею була представниця Греції — доволі непроста боксерка, що непогано знає свою справу. Бій вийшов дуже напруженим, емоції зашкалювали. Але завдяки моєму тренеру Ігореві Анатолійовичу Мацюку, що постійно мене підтримував та заспокоював, я довела бій до перемоги. Так я дійшла до фіналу тих змагань, де роздільним рішенням суддів програла представниці росії…
— Чи задоволена ти цим результатом або ж прагнула виключно золотих медалей?
— Враховуючи, що це був мій перший чемпіонат Європи, то я дуже зраділа сріблу. Але я вважаю, що треба було докласти максимум зусиль і виграти золото.
— Чи пам’ятаєш, хто перший привітав тебе з цим успіхом?
— Першою мене привітала мама. Вона зателефонувала одразу після бою, підтримала мене і сказала, мною дуже мною гордиться. Як я вже казала, мені важливо, щоб батьки мене підтримували і вірили в мене. Їхня підтримка мене окриляє та мотивує відкривати нові горизонти.
— Зараз ти в Італії в складі збірної України готуєшся до чемпіонату Європи серед молоді. Які очікування від турніру?
— Мені дуже хочеться якнайшвидше приїхати на Чемпіонат Європи до Болгарії. Наша команда готується до цього турніру з дуже великим ентузіазмом. Ми віримо в найкращий результат і докладемо максимум зусиль, щоб усі вагові категорії приїхали в Україну з медалями.
— З ким зі «збірниць» у тебе найкращі стосунки?
— У нас дуже класна збірна, я намагаюся з усіма підтримувати добрі стосунки. Але найкраще спілкуюся з Поліною Черненко і Вікторією Шкеул. Ми живемо разом в одній кімнаті і дуже добре ладнаємо.
— Чим захоплюєшся, крім боксу? Ким мрієш стати у майбутньому?
— Я обожнюю готувати, мені дуже подобається випікати торти та різні смаколики. Це творча і копітка робота, вона мене дуже надихає. Ще я люблю грати на фортепіано, найчастіше виконую ліричні твори. Крім того, я навчаюсь у Павлоградській школі №4, закінчую 11 клас. Правда, я ще не визначилася, куди поступатиму…
— Твої побажання українцям…
— Я знаю, що моя країна — сильна! Я знаю, що ми захищаємо нашу землю і правда неодмінно буде за нами. Я дуже сподіваюся, що скоро все це закінчиться… Я хочу побажати українському народові сили: сили — невтомно вірити у нашу перемогу, сили — вірити у наше світле українське майбутнє. Ми переможемо! Україна переможе!
ЗАЛИШИТИ Коментар