…Неймовірний факт знайшли галицькі спортивні ЗМІ, повідомивши, що в 2009 році на Вічевому майдані в Івано-Франківську в матчевій міжнародній зустрічі Україна – Австралія наш перспективний юніор, тодішній віце-чемпіон Європи Руслан Струк переміг майбутнього абсолютного чемпіона Джорджа Комбососа одноголосним спільним рішенням суддів! Неймовірно, чи не так? Про свої враження від того бою, думки про Комбососа, Лопеса та Ломаченка, а також свої виступи в боксі Руслан Струк розповів прес-службі ФБУ.
‒ Пане Руслане, найперше питання – ви справді запам’ятали надовго той бій із зовсім юним Комбососом, чи нагадали собі про нього вже після перемоги австралійця над Лопесом?
‒ Однозначно відповім: безперечно, ту матчеву зустріч, той день і ту перемогу запам’ятав на все життя. Річ у тім, що це був один із перших матчевих міжнародних заходів у нашому місті, які готував наш президент обласної федерації Андрій Петрович Савчук. Тоді, влітку 2009-го, матчева зустріч Україна – Австралія проходила на одній із центральних площ Івано-Франківська. На Вічевому майдані зібралося багато людей, розгорнули прекрасний ринг. Для нас усіх це була пам’ятна подія, тому що ми боксували в рідній області, на нас прийшли подивитися рідні та друзі. Зокрема, мене підтримували мій батько Ярослав та брат Михайло ‒ кандидат у майстри спорту з боксу. Моя мама Оксана так переживала, що, хоча й була в місті, спеціально відійшла з площі, щоб не дивитися, як я б’юся. За такої атмосфери, при чудовій підтримці вболівальників і рідних людей, працювалося на рингу чудово! От я й виграв у Комбососа.
‒ Могли б тоді повірити, що перед вами майбутній абсолютний чемпіон світу з боксу серед професіоналів?
‒ Ну, що ви! Всі ми тоді були однакові, нам років по 16 було. Зовсім юні. Пригадую, що бій вийшов досить видовищним, Джордж побував у нокдауні, а після завершення трьох повних раундів судді визнали мене переможцем. Звісно, я був дуже щасливим, приймав вітання, але суперника сприймав як гідного.
‒ Сумарно нарахували 15:9 на вашу користь. Яким був Комбосос і яким ви його побачили зараз, через 12 років, у бою з Лопесом?
‒ Та видно було, що хлопчик обучений, по-спортивному агресивний. Ми знали перед боєм, що це один із найбільш талановитих вихованців академії Кості Цзю. Звісно, в нашому юнацькому бою було місце метушні, якимось ризикованим діям, може, навіть помилкам, але на мене Джордж Комбосос справив дуже хороше враження.
‒ Той, хто програє, іноді на емоціях поводиться не дуже гарно… Джордж Комбосос прийняв поразку чи продовжував «воювати» й за межами рингу?
‒ Зізнатися чесно, він порадував адекватністю та ввічливістю. Після фінального гонгу ми обійнялися, перекинулися кількома словами. Джордж подарував мені жовту футболку з написом «Австралія» на згадку. До цих пір вона в мене є, хто б міг подумати, що з часом буду так по-особливому її згадувати…
А вже коли кілька місяців тому дізнався, що Теофімо Лопес змушений буде захищати свої пояси якраз у бою проти Комбососа, я знайшов його в Інстаграмі, написав, що це я – той українець, з яким він боксував багато років тому, й побажав успіху в бою з Лопесом. І, уявляєте, Джордж відповів мені, сказав, що добре пригадує той бій і радий мене бачити, а також пообіцяв обов’язково приїхати в Україну! Чому саме – не можу впевнено стверджувати, можливо, розглядає можливість з Василем Ломаченком ще побоксувати. Вітав я Джорджа та бажав йому успіху абсолютно щиро – він мені сподобався тоді, в 2009 році, та й Лопеса, як переможця нашого боксера, я не надто підтримую. Радий за Джорджа Комбососа, він – приклад для всіх, що в боксі можна не мати великих успіхів по юніорах, а в підсумку досягнути такого прогресу.
‒ За кого будете вболівати в можливому бою Ломаченко – Комбосос і чи не будете допомагати Джорджу, якщо попросить розповісти щось про Васю?
‒ Та що ви, це такий рівень, де мої поради зовсім не потрібні! Ні одному, ні іншому великому боксеру. Що там я набоксував проти Комбососа? Три раунди по дві хвилини 12 років тому… За кого вболіватиму? Я завжди за Україну та наших боксерів. Але в інших боях, не з нашими, побажаю Джорджу успіху. Все-таки, приємно, що він так виріс і залишається при цьому привітним, порядним хлопцем.
‒ До речі, вивчивши тодішню пресу, ми звернули увагу, що фаворитом у бою з Комбососом у 2009 році були саме ви…
‒ Відповім так – просто на той момент я мав більше успіхів у юнацькому боксі. За рік до того я став бронзовим призером чемпіонату Європи серед юніорів, тоді як Камбосос був лише учасником чемпіонату світу серед ровесників і там відразу ж вилетів. Я дійсно тоді був перспективним – і чемпіоном України, №1 серед юніорів. У вагових категоріях 50 та 54 кг в мене в ті роки були вагомі успіхи.
Проте юнацькі успіхи – це одна справа, зовсім інша – успіхи на дорослому рівні. Буває, що людина добре виступає серед юніорів, а потім іде на спад через різні причини. А буває – що поки що юний боксер «тихий», програє ровесникам, а потім іде вгору і стає чемпіоном світу. Просто Камбосос визрівав інакше, ніж, приміром, я. Це не його недолік, це особливість його розвитку, його організму чи виучки. Джордж – молодець, своєю працею все довів.
‒ Пробачте, а що тоді завадило вам вийти на міжнародний рівень, як і боксер, якого ви перемагали?
‒ На жаль, коли я підріс і почав переходити на більш дорослий рівень, мене почали переслідувати різні травми. То одне, то інше – а коли ще й почав боксувати зі старшими без шолома, взагалі справи погіршилися. Переживаючи ці травми, постійно лікуючись, я почав програвати в боях на больовому фоні – мене це дуже злило, вибивало з колії. Тож у якийсь момент, зрозумівши, що травматизм заважає мені демонструвати 100% можливостей і виходити на той рівень серед доросліших, на якому я був серед юніорів, я вирішив закінчити виступи в боксі.
Закінчив Тернопільський національний економічний університет, застосував свої знання в своєму власному ділі – маю невеличкий бізнес, зараз ось ваш дзвінок застав мене під час закордонного відрядження… Родина наша завжди дуже любила бокс, для мене цей вид спорту залишається головним хобі, але так вийшло, що досягнути всього, що міг, я тут не мав можливості. Проте не виключаю, що з часом мої діти будуть займатися боксом – по собі знаю, що людина гартує в спорті характер, стає міцнішою та мужнішою.
‒ Ви справедливо відзначили, що в боксі можливі неймовірні історії – коли боксери, які не особливо виділялися в юності й не мали великих успіхів, пізніше виходили на елітний рівень. Ось зовсім як Джордж Комбосос. Давайте підемо від зворотного: чи є на вашій рідній Івано-Франківщині такі боксери, які з часом можуть здивувати Україну та весь світ?
‒ Звичайно, є! Я вам багато міг би їх назвати. Ось, приміром, важковаговик Василь Ткачук – срібний призер Євро-2020 серед молоді. Чи от Ярослав Михалушко, який ставав чемпіоном Європи серед школярів і юніорів. Або Ростислав Сабадаш, також з мого залу, і ще можна Олександра Соломеннікова згадати. Я і зараз продовжую стежити за боксом у моїй рідній області та в Україні в цілому, радію успіхам земляків на всеукраїнських і міжнародних турнірах. Вірю в великі перспективи вітчизняного боксу, в тому числі й молодшого покоління, яке уособлюють Хижняк, Захарєєв, Буценко.
‒ Пригадуючи ваш шлях у боксі, як він розпочинався та що б змінили зараз у ньому?
‒ Я вдячний долі за ті успіхи та уроки, які в мене були в боксі. Дякую моїм землякам і друзям із моєї батьківщини, Надвірнянського району. Займався я у наших тренерів ‒ це були Тарас Вінтоняк і Віктор Григоришак. Згадую хлопців, які допомагали мені готуватися до тієї матчевої зустрічі і кілька з них приймали участь у серії Україна – Австралія. Це Роман Романенко, Дмитро Гурмак, Назарій Поварчук, Олег Голинський, кола Бурдюгов, Олександр Базилевич, Назарій Квятко, Максим Скоципець. Всі стали майстрами та кандидатами в майстри спорту. Це мої друзі, з якими ми кожного дня спарингували в нашому залі та готувались до змагань. Боксерський клуб м. Надвірна, ксмк «Едельвейс». Засновник боксу у Надвірній Палиця Ігор Петрович.
Взагалі, бокс – то була чудова школа життя. Хороші друзі, важкі, проте цікаві тренування та турніри. Як тато мене в 10 років відвів на бокс, так я й займався багато років, з рідного села Білі Ослави діставався до райцентру. Ми були дружні, до цих пір підтримуємо одне одного, а я теж періодично приходжу в зал – для здоров’я, для душі. Передаю принагідно привіт усім моїм друзям по боксу, по збірних України. І побажаю успіху всім українським боксерам – хай буде хорошим для вітчизняного спорту прийдешній 2022 рік!
ЗАЛИШИТИ Коментар