Знайомство з цією людиною сталося випадково, але всі на нашому шляху зустрічаються не просто так. Під час розмови виявилося, що 62-річний чернігівець Михайло Вадимович Костючок – тренер, майстер спорту з боксу та суддя міжнародної категорії.
Про життя, з юності пов’язаної з боксом, про досягнення і вихованців, про те, що дає бокс хлопчикам і навіть дівчатам, і піде мова в інтерв’ю відомого тренера, яке від дав виданню Gorod.
Михайло Вадимович народився у однойменному селі Костючки Корюківського району. У далекому 1974 році, у 15 років хлопець приїхав до Чернігова та вступив до будівельного ПТУ №3. У підвалі цього ПТУ хлопець почав займатися боксом у тренера Анатолія Петровича Ярмака. Після щорічної участі у турнірах та перемог, відслуживши в армії, Михайло повернувся до Чернігова та почав працювати на півставки тренером з боксу у ПТУ №10. У цьому ж році, в 21 рік, став майстром спорту СРСР з боксу. Заочно закінчив факультет фізичного виховання Чернігівського педагогічного інституту. Скромно зауважує, що не був сильним боксером, але був стабільним «середняком» – посідав 2-е, 3-є місця на турнірах та був у п’ятірці/вісімці Чемпіонатів України.
– Що підштовхнуло хлопця у 15 років до занять боксом?
– Напевно, юнацький максималізм, бажання бути сильним. Коли я вперше зайшов до зали і побачив свого тренера, то подумав: «Я теж стану тренером». Так все й сталося – у житті все збувається, головне знати, чого ти хочеш і йти до своєї мети. Анатолій Петрович навчав не лише прийомів та техніки боксу, а й бути чесною, порядною людиною. Цьому зараз і я навчаю своїх вихованців. І я настільки захопився, що вже через рік, у 16 років, спочатку переміг у чемпіонаті міста з боксу, а потім – у чемпіонаті області. У наступні роки я також вигравав чемпіонати і в 18 років став бронзовим призером молодіжних спортивних ігор та виконав норматив кандидата в майстри спорту.
– Ви кажете, що не посідали перші місця у змаганнях. Чому?
– Думаю, тому що у мене було мало боксерського досвіду, і потім – я провів лише близько 90 боїв, з яких виграв 56. Порівняно з сьогоднішніми дорослими спортсменами – це мало. Вони мають за плечима від 300 до 500 боїв. А 1983 року, коли мені виповнилося вже 24 роки, були такі правила: якщо до 22 років спортсмен не став членом збірної України, він не міг виступати на офіційних змаганнях. Пам’ятаю, я, тоді молодий і сповнений сил хлопець, сидів і плакав – так горів бажанням продовжувати битися, але через це обмеження не міг. А потім згадав, що не дарма ж у 15 років захотів стати тренером – і розпочав свою тренерську діяльність у повному обсязі у ПТУ №4 на Шерстянці. Були ще інші місця, де я працював тренером, поки 1994 року, у 35-річному віці не перейшов на стадіон до цієї зали.
– Розкажіть, як усе починалося?
– У залі, де ми зараз перебуваємо, 1994 року спортсмени займалися гімнастикою. Це були важкі часи перебудови: до нас усередині приміщення була пожежа, частково згоріли мати, були розбиті вікна – тобто зал мені дістався в дуже занедбаному стані. Почали поступово все упорядковувати. Тут і знадобилася моя професія будівельника. Я зробив креслення і разом з будівельниками ми збудували з 10-го куточка ринг, купили мати, поставили стійки, натягнули канати. Спонсори та адміністрація ДСШ допомогли зі спортивним обладнанням та інвентарем (грушами, рукавичками тощо). Так я поступово і почав тренувати хлопчаків – навчати того, чого мене навчив мій перший тренер Анатолій Петрович. Ось у нас збереглися наші перші – з бичачої шкіри, з кінським волоссям усередині та на шнурівці – боксерські рукавички. Тренером у цьому залі я працюю вже 27 років – стільки ж, а може, й більше цим рукавичкам.
– У чому взагалі сенс боксу?
– Насамперед бокс сприяє різнобічному фізичному розвитку, а також вихованню сили духу, вольових та моральних якостей. Треба сказати, спортсмени, які виступають на рингу та досягають певних результатів, у повсякденному житті – добрі люди. На рингу ж відбувається боротьба характерів, боксери показують свою майстерність ведення бою. Сенс у тому, щоб змінюючи техніку ударів, постійно їх комбінуючи та уникаючи зустрічних атак – отримати перевагу над суперником.
Не всі учні після перших тренувань знову приходять. Зрозуміло, якщо хлопчиків приводить хтось із батьків – він продовжуватиме займатися, поки не зрозуміє, що означає бокс у його житті. Бо бокс – це не просто захоплення. Це важка праця, дисципліна і насамперед характер. Щоб досягти результатів, необхідно дотримуватись режиму, виконувати виснажливі тренування, правильно харчуватися. Спортсменам необхідне додаткове харчування, різні вітаміни, «Омега3» та інші. І ті, хто несерйозно ставляться до боксу, лінуються працювати над собою, добре вчитися – відсіваються. Але ті цілеспрямовані, працьовиті та дисципліновані хлопці, які залишаються та продовжують тренуватися – незмінно стають лідерами.
Я як тренер, навчаю своїх підопічних не тільки тактиці та техніці боксу, а розповідаю про деякі правила етикету: наприклад, увійшовши кудись, потрібно вітатися, а ось першим подає руку при привітанні старший за віком або статусом. Розповідаю, як правильно поводитися в суспільстві з дівчиною, розповідаю як переходити дорогу, про важливість читання книг, набуття знань у школі. Іноді навіть перевіряю щоденники своїх учнів. Тому що в боксі перемагає не сила, а розум.
– Яка тривалість одного тренування? Як групи діляться за віком?
– Працюємо щодня. Тренування тривають від 1,5 до 3 годин. В одному залі відбуваються одночасно тренування для учнів різних вікових категорій. У нас займаються хлопці та 12 дівчаток 2007–2009 р.н.). Заняття безкоштовні. Набір учнів розпочинається з 8 років. За віком групи діляться так:
- – молодші юнаки – з 10 до 12 років (у змаганнях не беруть участь);
- – юніори – 13–14 років;
- – старші юнаки та дівчатка – 15–16 років;
- – молодь та дівчата – 17–18 років;
- – еліта та дівчата – від 19 років, максимум до 34.
Здебільшого, у нас займаються учні до 16 років, але є й такі, що навчаються у педуніверситеті та мають право ходити на тренування, виступати за школу боксу до 22 років. Слід зазначити, що у загальноосвітніх школах фізкультури, яка була раніше, немає. Діти, яких приводять до нас батьки, як правило, фізично слабкі та неуважні. Дуже рідко, коли хлопчик може підтягнутися або віджатися від підлоги від хоча б один раз. Якщо він при вступі до нас зможе підтягнутися один раз, то через півроку він підтягуватиметься 20 разів. Головне завдання тренера – виховати сильну фізично та морально людину.
– Чи є різниця у навчанні боксу між хлопчиками та дівчатками?
– Є, скоріше психологічна. До дівчат потрібен певний підхід. Займатися окремо від хлопчиків вони не хочуть, тому що і приходять сюди, переважно, через хлопчиків та бажання подобатися. Часто, якщо в школі їх цькують з якихось причин, вони приходять сюди самоствердитись, стати сильнішими. Тому доводиться бути і психологом, і тренером, і батьком одночасно.
– У вас є діти? Може хтось пішов вашими стопами?
– Так, у мене п’ятеро вже дорослих дітей від двох шлюбів: чотири дівчинки та хлопчик. Сину Вадиму вже 23 роки, він зараз служить в армії у десантно-штурмових військах. Вадим – теж майстер спорту України з боксу, призер Кубку України.
– Як ви стали суддею? Які у вас досягнення у сфері суддівства?
– У боксі є дві складові – навчання та змагання. І поступово, тренуючи хлопчиків, я з 1983 року почав пробувати себе як суддя. Судив у рингу навіть братів Кличків у 1995 році на Чемпіонаті України у Вінниці, потім у Євпаторії на Спартакіаді України. А пізніше, вирішивши стати суддею вищого рівня, склав практичні та усні іспити з суддівства. Вони проходили у Севастополі та у Львові. Приймала спеціальна комісія AIBA, причому досить жорстко. У результаті, у 37 років я став суддею міжнародної категорії EABA (Європейська асоціація аматорського боксу – попередник EUBC – Прим. ред.) і у 1996 році потрапив до десятки найкращих рефері України. А 1999-го став суддею категорії AIBA. У 1997 році я відсудив Чемпіонат Європи з боксу серед молоді в Бірмінгемі (Великобританія), а пізніше – Чемпіонат Європи серед дорослих.
– Чи існують для суддів певні вимоги до одягу?
– Звісно. Судді повинні бути одягнені відповідно до форми, затвердженої AIBA, у білу сорочку з краваткою-метеликом чорного кольору, чорні штани, спортивні туфлі чорного кольору. На лівому боці сорочки має бути прикріплений значок AIBA R&J.
– Що означає для вас бокс?
– Це моє життя. За 41 рік у боксі через мої руки пройшло понад 1000 хлопчиків. З них я виховав 12 майстрів спорту України. Хочу відзначити таких моїх вихованців, як:
- – Лазоренко Анатолій 1974 р.н. – фіналіст Чемпіонату України з боксу серед дорослих;
- – Гора Данила 2001 р.н. – чемпіон України з боксу серед юнаків та серед молоді;
- – Крупко Тимофій 2004 р.н. – чемпіон України з боксу серед юніорів та серед юнаків;
- – Рубіс Сергій – інтерконтинентальний чемпіон за версією IBF серед молоді;
- – Мітла Максим 1983 р.н., тренер з боксу, секретар суддівської бригади, прийшов у 10 років.
Є кандидати у майстри спорту, першорозрядники та інші. Я можу не впізнати когось на вулиці, але вони мене пам’ятають, підходять, вітаються, розповідають про себе. Максим Метла називає мене батьком. І це для мене дорогого варте.
– Окрім боксу, що вас захоплює у житті?
– Я люблю грати у баскетбол, настільний теніс, шахи. Ось до речі, мені друзі колись подарували справжній витвір мистецтва – тут і шахи, і нарди. Крім цього, 1-2 рази на тиждень відвідую з друзями лазню з обов’язковим зануренням у Десну в холодну пору року. Одним словом, веду здоровий спосіб життя, стежу за харчуванням та вагою. До речі, завдяки функціональному харчуванню, заняттям фізкультурою та спортом за два з половиною місяці мені вдалося скинути 10 кг. Важив 88 кг, на сьогодні – 78 при зрості 172 см. Вранці намагаюся або пробігти 10 км, або пограти у баскетбол із дітьми тут у залі.
На закінчення, як тренер з боксу, запрошую всіх бажаючих до нас на заняття, а своїм вихованцям хочу нагадати три основні правила для отримання хороших результатів у боксі:
- Не пропускати тренування та слухати тренера.
- Добре вчитися у школі.
- Слухати своїх батьків.
ЗАЛИШИТИ Коментар