Переможцями на Олімпіаді стають не лише спортсмени та їхні тренери. Серед найкращих на Іграх у Токіо – український суддя Павло Василинчук. За підсумками Олімпійських ігор Токіо-2020 наш земляк отримав спеціальну відзнаку за видатну суддівську роботу на турнірі. Цікаво, що за підсумками 2020 року Павла Василинчука було визнано найкращим суддею України. І ось, уже на головних змаганнях чотириріччя видатний рівень чернівчанина підтверджений званням найкращого судді XXXII Олімпійських ігор.
Втім, сам лауреат скромно відзначає, що ця нагорода – підтвердження високого класу всієї української школи суддівства. І готується до подальших турнірів, першим з яких значиться Чемпіонат України з боксу серед чоловіків. Під час короткої відпустки Павло Василинчук відповів на запитання прес-служби ФБУ.
‒ Дозвольте почати з привітань: надзвичайно приємно було стежити за роботою українського судді на турнірі, на матчах вищого рівня відповідальності, включаючи фінал у першій напівсередній вазі. І особлива гордість для всього вітчизняного боксу ‒ коли вас визнали найкращим на турнірі. Якщо чесно, працюючи на поєдинках олімпійського турніру з боксу, було десь відчуття, що ви проводите Олімпіаду на особливо високому рівні?
‒ Нам, суддям, під час турніру не говорять оцінок. Ми починаємо роботу й далі йдемо матч за матчем, це досить насичений графік, під час якого нема часу на відсторонені роздуми чи переживання. Але, звичайно, коли тобі довіряють матчі все вищих і вищих стадій, коли ти судиш фінали, є якесь розуміння, що турнір складається добре, є довіра фахівців і, значить, все проходить добре.
‒ Взагалі, коли ви дізналися, що будете судити боксерський турнір Олімпіади-2020? Був час для підготовки чи, навпаки, все затягнулося через зміщення графіку кваліфікації через коронавірусну пандемію?
‒ Загалом, олімпійський цикл я відпрацював. Але, дійсно, остаточне рішення по призначеннях приймалося й доводилося до відома суддів по всьому світу вже за місяць до старту Олімпійських ігор. Вже після закінчення кваліфікаційного турніру в Парижі.
Я особисто європейську кваліфікацію не судив – мене відправляли на ліцензійні турніри інших континентів. І, треба сказати, тут по-різному складалася ситуація. Америка, наприклад, прийняла рішення не проводити скасований кваліфікаційний турнір – і відправила на Олімпіаду боксерів згідно з поточним рейтингом, що, звичайно, до певної міри позначилося на можливостях молодих спортсменів, у яких цифрові показники ще не сформовані на такому рівні, як у досвідчених. А от Африка, куди призначили мене, навпаки провела дуже сильний турнір у Дакарі.
‒ До слова, якраз африканські боксери досягли суттєвого прогресу на турнірі, на відміну від європейських, які ще в перші дні літа брали участь у виснажливій кваліфікації…
‒ Справді, відправляючись у Дакар, я, як і багато моїх колег, був приємно вражений рівнем турніру. Це були дуже сильні бої, самобутні боксери хорошого рівня – тож я не був здивований, коли африканці чинили такий великий опір на Олімпіаді. Але їхня кваліфікація справді проходила раніше, а от європейська відбувалася вже цього року, влітку, і відмовлятися від неї не можна було, зважаючи на рейтинг. Зрозуміло, європейські боксери прибули у Токіо більш стомленими, маючи менше часу на підготовку безпосередньо до Олімпіади.
‒ Чотири комплекти золотих медалей здобули кубинці, та й загалом – шість із восьми чоловічих чемпіонств здобули не європейські боксери. Хто став для вас здивуванням у Токіо?
‒ Безперечно, за кубинцями ми всі стежили – я навіть судив чемпіонський бій Круса. Були й інші відкриття – про африканців ми говорили, ще приємно вразили господарі турніру. Японія здобула три медалі, що стало для неї величезним досягненням. Сена Іріє стала олімпійською чемпіонкою – весь турнір пройшла з усмішкою, тільки після виграного бою за «золото» ми побачили її сльози.
‒ Наскільки відчутно вплинула на хід та підсумки олімпійських змагань зменшення кількості вагових категорій у чоловіків?
‒ Різниця між категоріями стала більшою. Ясна річ, розрив у 6 кг – дуже відчутний, особливо коли ми говоримо про легкі вагові категорії. До того ж, багатьом боксерам доводиться або нарощувати вагу, або терміново скидати – й утримувати не притаманні для себе кілограми. Значно зростає конкуренція, а деякі вагові категорії, такі як 60 кг, просто зникли. Час покаже, як буде оцінене це нововведення, тим більше, на наступних Іграх ще будуть зміни.
‒ МОК чітко визначив свою позицію. Протести від команд не приймалися до розгляду, навіть у випадку очевидних помилок чи інших форс-мажорів. На суддю це покладає додаткову відповідальність?
‒ Це – Олімпійські ігри, за будь-яких обставин кожен їхній учасник розуміє міру своєї відповідальності. Ми, судді, не маємо права оцінювати такі стратегічні рішення. Ми – як солдати: отримуємо на руки правила, регламентні норми та умови – і працюємо в повній відповідності з ними.
Одне можу сказати впевнено: установка від організаторів була чіткою – судити, не дивлячись на імена, рейтинги, національності чи віросповідання. Кожен боксер для суддів рівний з іншими і однаковий у ставленні. І за умови перегляду результатів з протестами, і без них. Тим більше, АІВА вже раніше скасовувала протести, наше покоління знає, що це таке – працювати без перегляду.
‒ Чи доводилося на Олімпіаді стикатися з підлістю чи нечесною грою?
‒ Ми готувалися до змагань і розглядали для себе різні варіанти, різні прецеденти, які ставалися чи могли статися під час боїв. Ясна річ, такі моменти бувають – але для суддівського корпусу нічого принципово нового чи несподіваного не відбулося, ми з колегами старалися адекватно реагувати й вчасно втручатися в ситуації, щоб не доводити до крайніх рішень.
‒ Кого важче судити: легковаговиків чи важковаговиків?
‒ Скрізь своя специфіка. Десь вищий темп, десь більша нокаутуюча сила ударів – і кожен момент має подвійне, потрійне значення. Ми не розділяємо бої за номінальним рівнем, «вивіскою» чи ваговою категорією. Є певні нюанси, але в цілому все це бокс.
‒ Як виглядає типовий робочий день суддів на Олімпіаді?
‒ Як приїжджаємо зранку з готелю до спорткомплексу – так і працюємо до ночі з невеликою перервою на обід. Зазвичай до 2-го раунду бою, який відбувається зараз, бригада суддів ще не знає, хто працюватиме на наступному поєдинку. От якраз після першого раунду говорять: «Готуєтеся до такого-то бою». Таким чином, у бригади – судді на рингу та п’яти рефері біля рингу – є лише 5-6 хвилин, щоб оперативно зібратися, підійти до рингу й бути готовими приступити до своїх обов’язків, як тільки завершується попередній бій.
Зазвичай ми проводили 17-18 поєдинків, потім перерва біля 2-х годин між сесіями, яку ми також проводили на арені в кімнаті R&J, – і ще стільки ж боїв. За один робочий день судили більше 30 боїв. І вже десь о десятій вечора відправлялися в готель на відпочинок, щоб зранку почати все спочатку.
‒ Люди, не знайомі зі специфікою темпоритму життя спортсменів, зазвичай кажуть: «О, ви ж увесь світ бачили!» Уявляю, як все було тепер, у зв’язку з коронавірусними обмеженнями…
‒ Дійсно, Японію бачили тільки з вікна таксі на маршруті «аеропорт-готель» і коли пішки 400 метрів до арени проходили від готелю до спорткомплексу. На жаль, особливості нинішнього часу такі, що довелося провести Олімпіаду з повною ізоляцією спортсменів, тренерів, суддів – навіть контакти між собою були мінімальні. Наприклад, обідати садили разом не більше двох чоловік. Тож особливого спілкування на турнірі не було.
Ми всі прекрасно розуміли, і організатори нам неодноразово підкреслювали, що зараз у Токіо весь світовий спорт змагається за те, щоб у час пандемії зберегти Олімпійські ігри, щоб відстояти саму можливість ефективно та без зривів провести масштабний спортивний захід. Зразкове проведення Ігор у Токіо залишає надію, що такі величезні події матимуть майбутнє і в час всесвітніх карантинних заходів.
До нас, суддів турніру з боксу, був донесений простий меседж: в наших руках – майбутнє олімпійського боксу. Ми повинні відсудити так, щоб не виникало жодних питань і медалі отримали всі, хто їх заслужив. Ми прекрасно розуміли, що в зв’язку з ситуацією, яка виникла навколо АІВА, ми повинні показати високий рівень суддівства та довести, що організацію треба знову допустити до проведення олімпійського турніру з боксу.
‒ Японці підтримали свою репутацію скрупульозних, відповідальних і гостинних організаторів?
‒ На всі 100%! Хотів би через наше інтерв’ю висловити подяку шановним організаторам Олімпіади, всім, хто брав участь у її проведенні, за зразкове проведення такого величезного заходу. Логістика продумана, проживання організоване на найвищому рівні, все необхідне підготовлене, дівчата-гіди готові були в будь-який момент допомогти та пояснити.
Дуже прикро, що не було на Олімпіаді глядачів. Але завдяки цій чудовій організації було збережено дух Олімпіади, а спортсмени мали можливість думати лише про спортивну складову. Зате я уявляю, наскільки піднялися рейтинги трансляцій по всьому світу.
‒ Вам випала честь судити фінал у ваговій категорії до 63 кілограм серед чоловіків, в якому кубинець Енді Крус переміг американця Кейшона Девіса. Що скажете про цей бій?
‒ Я отримав величезне задоволення від самого рівня боксу, від драматургії та напруження. Це четверта золота медаль кубинців у легкій вазі – й перша за останніх 17 років. Радий, що фінал вийшов настільки видовищним, а Крус і Девіс, зустрівшись знову після чемпіонату світу 2019 року, провели поєдинок на високому змагальному рівні.
‒ Ви свого часу судили і бій Хуліо Сезара Ла Круса – ще одного олімпійського чемпіона, який підтвердив свій рівень у Токіо…
‒ Незабутній досвід. Тоді, у 2018 році, мені якраз присвоїли третю зірку АІВА – і треба було доводити свій рівень. Я судив фінальний бій престижного турніру у Німеччині за участю непереможного кубинця Ла Круса. Він на той час вже був чемпіоном Олімпійських ігор, чотириразовим чемпіоном світу… Безперечно, Ла Крус був фаворитом у бою з американцем Коу Халілом – кубинець давно не програвав, мав величезний авторитет. Але вже у першому раунді Ла Крус пропустив дуже відчутний удар і опинився на канвасі. Публіка ревіла, всі були на ногах. Американець таки довів справу до своєї сенсаційної перемоги. Ось так на моїх очах Ла Крус програв вперше за шість років!
‒ Кубинці, теоретичну основу яким давала, до речі, наша школа боксу, залишаються впізнаваними на світовому та олімпійському рівні?
‒ Так, і цей турнір це доводить.
‒ Олімпіада – вершина для кожної спортивної людини. Не нудно повертатися «до буднів» і які будуть подальші плани?
‒ Жодним чином не нудно. Бокс – моя улюблена справа, я довго йшов до Олімпіади й зараз готовий до наступних турнірів, для себе їх ніколи не розділяю на пріоритетні та другорядні. Найближчий з них – Чемпіонат України з боксу серед чоловіків у категорії «еліта», а далі сподіваюся на призначення і на міжнародні турніри. Маю на увазі, звичайно, календар подій цього та наступного року.
‒ До наступної Олімпіади усього три роки. Є думки про те, щоб знову потрапити на найбільші змагання на планеті?
‒ Про це не задумуюсь. Суддя з боксу повинен відповідально працювати на будь-якому турнірі, куди його призначають. Він має виконувати графік усіх календарних подій. А вже потім, коли піде олімпійський цикл, відпрацюються континентальна та світова кваліфікації та інші заходи, що входять до світового боксерського календаря, можна буде говорити про подальші перспективи.
‒ Історики боксу запевняють: одночасна робота на олімпійському турнірі з боксу судді та технічного делегата від Федерації боксу України – це величезне, небувале досягнення для вітчизняного спорту.
‒ Ми з Ігорем Білецьким їхали на турнір по запрошенню МОК, проте, безперечно, прекрасно розуміли, що на нас лежить відповідальність за гідне представлення України. Це справді велика честь – мати представництво в суддівському та делегатському корпусі. Вдячний усій українській боксерській спільноті за можливість фахово зростати. Дійсно, ми з Ігорем Степановичем довго йшли до нашої Олімпіади, але без досвіду, набутого на внутрішній арені, не було б виходу на міжнародний рівень, а без підтримки Федерації боксу України, наших обласних федерацій, важко було б прогресувати та розвиватися. Зараз на Олімпіаді з точки зору роботи ми бачили ті високі стандарти, до яких прагне весь світовий бокс і реалізовує їх на найбільшому форумі чотириріччя. Проте при цьому ми прекрасно розуміли, що треба відповідати рівню цього турніру, і раді, що змогли відпрацювати гідно, відповідно до статусу Олімпіади.
Я б хотів сказати багато слів про моїх учителів у боксі, про колег. Тож те, що я у складі трьох суддів отримав окрему спеціальну відзнаку за хороше суддівство на Олімпіаді, я хотів би розділити з нашою вітчизняною школою арбітражу. Ігор Білецький, який працював на Олімпіаді в якості технічного делегата, багато в чому мій учитель. Ігор Степанович – мій наставник, і багато в чому допомагав мені в підготовці та розвитку. Першопрохідцем від нашого суддівського корпусу був ще Микола Каракулов – видатний суддя, який працював на Олімпіадах у Пекіні-2008 та Ріо-2016. Внесок Миколи Георгійовича в становлення та підняття вітчизняного суддівства з боксу важко переоцінити. І загалом, коли ти представляєш Батьківщину на Олімпіаді, приємно розуміти, що у нашого боксу – великий авторитет, історія та перспективи. Жаль, що не все вдалося, проте срібна медаль Саші Хижняка та бойовий настрій наших боксерів дають надію, що на наступній Олімпіаді ми заявимо про себе так само гучно, як свого часу в Лондоні чи Атланті.
ЗАЛИШИТИ Коментар