Він — чемпіон Європи з боксу серед юніорів та віцечемпіон Європи серед молоді. У свої 18 років харків`янин Матвій Ражба є одним із найтитулованіших молодих боксерів України. Утім, з початком війни життєві пріоритети хлопця змінилися… Тренування відійшли на другий план. Тепер Матвій разом з батьком та близькими друзями увесь свій вільний час присвячує волонтерству.
Про допомогу нашим військовим, побачені власними очима жахіття війни, а також те, як нині виглядає Харків Матвій Ражба розповів прес-службі ФБУ.
— Ти є одним із найяактивніших волонтерів серед української боксерської спільноти. Особливо вражає, що все це ти робиш у зовсім юному віці. Розкажи, як з`явилася ідея допомагати людям?
— На третій день війни мені спало на думку допомагати людям, поринути у волонтерство. Я не вмію воювати, я ніколи цьому не вчився і ніколи в житті не тримав в руках автомат, але не можу залишатися осторонь людських проблем, утворених російськими орками. У першу чергу, я почав допомагати своїм друзям з 226 бригади. Мій земляк та близький друг, віцечемпіон світу з боксу серед молоді Ілля Тогобицький воює у складі 226 бригади. Згодом з товаришами почали допомагати й іншим бригадам – №№209, 229. З ними ми співпрацюємо на постійній основі. Також допомагаємо бригадам №№92, 95, 127, 227. Лише одних бронижелетів вже купили на понад 200 тисяч гривень. Щодня передаємо різне обладнання. Допомагаємо продуктами всім, хто до нас звертається – звичайним людям, лікарням, пологовим будинкам, пенсіонерам, багатодітним сім’ям.
— Як до твого заняття ставиться родина?
— Рідні до цього віднеслись з розумінням. Батько Владлен завжди поруч. Він зі мною їздить всюди. Мати, звичайно, хвилюється, але підтримує, адже ми це робимо не для себе, а для Армії, яка нас захищає.
— Хто допомагає тобі в цій нелегкій праці?
— У нас чудова команда, до якої входять 15 чоловік. За цей час ми стали однією сім`єю. Разом з моїм другом Антоном Мірошніченко ми організували волонтерську організацію «Mira». Символічно, що у назві цієї організації є слово «мир» і ми готові надалі робити усе, що мир у нашій державі настав якомога скоріше. Дуже хочеться, щоб наші люди могли почуватися в безпеці.
— Хто надає вам основну допомогу, українці?
— Основна допомога надходить від українців. У першу чергу, від моїх близьких друзів – Артема Фролова, В`ячеслава Заратуйки та Анни Краснобрижної. Вони систематично переводять кошти. У середньому вони жертвують по 20-30 тисяч гривень, на які ми потім купуємо бронежилети. Наприклад, один бронежилет коштує 350 доларів. Також нам надходять кошти від мешканців США та Європи.
— За час війни ти став свідком багатьох жахливих і трагічних подій, що мали місце у твоєму рідному Харкові. Чим тобі запам’ятався цей трагічний період? Розкажи, будь ласка, одну з історій…
— Я живу в десятьох кілометрах від бойових дій, в районі ХТЗ і вже встиг побачити багато жахливих картин власними очима. Якось їздив до житлового масиву «Горизонт» забирати одну жінку та її чоловіка, приїхавши туди побачив, що їхній будинок зруйнований, від нього майже нічого не залишилося. А все тому, що орки скинули на будинок бомбу… На жаль, ці люди, чоловік та жінка, провели в розрусі цілий тиждень. Зайшовши до їхньої квартири, що розташовувалась на п’ятому поверсі, я побачив жінку та привітався з нею. Вона промовчала у відповідь та взагалі не рухалася. Виявилося, що в неї була якась хвороба, через яку вона не могла поворухнутись. Ми зносили її на руках… Після таких ситуацій все всередині змінюється. Ти вже ніколи не будеш таким, як раніше.
— З початку війни Харків сильно змінився?
— Місто дуже сильно змінилось. Важко було сприймати ці «зміни» в перші дні війни. Ми звикли милуватися чудовими видами Харкова… в одну мить значну частину улюбленого місця було зруйновано. Чимало будівель знищено. Горизонт, Салтівку важко зараз впізнати. Тим не менш, я впевнений, що українці все відбудують і місто стане ще кращим ніж було до цього!
— Яким був твій останній день до війни?
— Напередодні війни я тренувався та готувався до турніру, що мав відбутися у Кривому Розі. Змагання мали розпочатися в середині березня. У мене були плани та цілі на майбутнє, але в одну мить все це перекреслила війна.
— Як підтримуєш форму? Є можливість тренуватися?
— Чесно кажучи, перший місяць я майже не тренувався. Було не до цього. Повноцінно займатися та підримувати форму я почав лише в останні дні. На початку цього тижня почав систематично тренуватися. Найближчими днями збираюсь на збори до Рівного. У травні відбудеться чемпіонат Європи серед еліти, і я хочу туди поїхати. Я знаю, що у своїй ваговій категорії я найкращий в Україні і я доведу це!
— Декілька слів до українців…
— Я хочу сказати українцям, що все у нас налагодиться і буде добре! Я люблю свою країну та наших людей. Те, що відбувається зараз в Україні, згуртувало всіх українців. За цей час ми стали однією родиною. Думаю, що жодна країна у світі, зіткнувшись з такою ситуацією та війною на своїй території, не стала б такою об`єднаною, як наша. Нашому народу низький уклін! Я впевнений, що нас чекає світле майбутнє! Потенціал України просто неймовірний! Ми станемо ще кращими! Слава Україні!
ЗАЛИШИТИ Коментар