Арсеній Резніченко: «Прагну потрапити на Чемпіонат світу і захищати там честь України, але найбільша мрія — мир на нашій землі»

Арсеній Резніченко: «Прагну потрапити на Чемпіонат світу і захищати там честь України, але найбільша мрія — мир на нашій землі»

Продовжуємо знайомити вас, шановні поціновувачі національного боксу, з медалістами збірної України на Всесвітній Гімназіаді, що наприкінці травня пройшла у Нормандії. Нагадаємо, що наша команда здобула сімнадцять медалей різного гатунку…

Сьогодні спілкуємось з володарем бронзової нагороди, представником Черкащини боксерської Арсенієм Резніченко.

Чому Арсеній обрав бокс, хто навчав його боксерському ремеслу та про що мріє молодий спортсмен з Черкащини Ви дізнаєтесь з цього матеріалу.

– Чому обрали бокс та з чого все почалося?

– З дитинства любив і люблю контактні види спорту.  До боксу займався дзюдо, танцями і пауерліфтингом.  Почалося все із пауерліфтингу.  Далі ми з першим тренером вирішили просто кілька разів вдарити по лапах.  Так, тренувалися для самозахисту.  Паралельно займалися в качалці. Мій перший тренер сам не є  боксером. Він майстер спорту з армреслінгу і жиму лежачи.  Потім була першість області з боксу, перший чемпіонат України, і так втягнувся в цю справу.

– Розкажіть про свого тренера. Що відчуваєте, коли він у куті?

– Мій теперішній наставник – це Віктор Борисович Петриченко. А мій перший тренер – Сергій Олексійович Федоренко. Обом я дуже вдячний! Коли мій тренер знаходиться в куті, відчуваю безмежну підтримку.  Я набагато впевненіший у собі і знаю, що з підтримкою тренерів обов‘язково переможу.

– Яким був ваш останній день до війни?

– Тоді я перебував у Луцьку на чемпіонаті України. Я відбоксував, потім вночі лягли спати і – все почалося.

– Як та де готувалися до Всесвітньої Гімназіади?

– До Гімназіади готувався у своєму місті – Корсуні- Шевченківському – зі своїм першим тренером Сергієм Олексійовичем Федоренком, але завжди був на зв‘язку із теперішнім тренером Віктором Борисовичем Петриченком з Умані. Потім поїхав у Ворохту на збір із Віктором Борисовичем і тренувався там із хлопцями, які також їхали на Гімназіаду.

– Який поєдинок на турнірі був найважчим?

– Це бій з мароканцем. Суперник був геть непростим.  Я вийшов на ринг зажатим, трішки переживав. Багато що в мене не виходило, але я впорався та пройшов у наступний раунд.

– В останньому двобої, якщо не помиляюсь, вам відрахували нокдаун, а вашому супернику – відрахували навіть двічі. Чого не вистачило для того, щоб судді віддали перемогу саме вам?

– Я думаю, не вистачило агресії. Я влучав частіше, і мої удари були чіткішими , але, на жаль, судді вирішили інакше. Напевно, вони вважають, що просто йти вперед і потрапляти в блок суперника набагато ефективніше

– Які тепер плани на майбутнє? На яких п‘єдесталах хочеться побувати?

– Хотілося б потрапити  на Чемпіонат світу і захищати честь і кольори своєї країни там. Але найбільше хотілося б,  щоб закінчилася війна і був мир. Хочу від себе особисто подякувати своїм тренерам Віктору Борисовичу Петриченку і Сергію Олексійовичу Федоренку  за їхню працю, за їхнє терпіння і підтримку.  Також хочу подякувати тренерам, які підтримували і тренували мене на Гімназіаді – Володимиру Миколайовичу Матвійчуку, Івану Геннадійовичу Яровому і Олександру Едуардовичу Погодіну.  Передаю привіт моїм друзям і рідним із Умані і рідного містечка Корсунь-Шевченківський.

ЗАЛИШИТИ Коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.